Тексти про подібні фільми є цікавими вправами. Хоча відгук на фільм є лише структурованими (або ні) враженнями, іноді схованими під маскою об’єктивності, в його основі є текст, яким би шляхом це враження не вирвалося в публічний простір та на яку платформу. “Ніхто тебе не врятує” позбавлений тексту – принаймні того, що промовляють герої, оскільки в цьому фільмі фактично не має жодного слова, яке промовила б людина. Далі "Ніхто тебе не врятує / No One Will Save You (2023)"
Сприйняття дебюту братів Філіппу здається дещо аномальним в цьогорічному горорі. Від подібних фільмів американська критика зрідка втрачає розум в останні роки, проголошуючи який-небудь фільм новим свіжим словом в жанрі. В фаворі з середини 2010-х років в мейнстримної критики зазвичай щось більш інтелектуалізоване і повільне й часто з брендом прокатника, а тепер і продакшн-компанії А24. В “Говори до мене” є тільки останнє, втім цього, здається, вистачило для щоб накачати повітря в трьох надувних китів успішності фільму — високих критичних і глядацьких рейтингів й досить успішного прокату фільму. Далі "Говори до мене / Talk to Me (2022)"
З усіх ранніх фільмів Шаброля з “Красунчика Сержа” і до періоду середини 60-х, коли Шаброль режисував те що йому дадуть, саме “Красуні” є чи не найвідомішим та часто вважається найкращим. Можливо, тому що саме його найлегше пов’язати з стилістичними рисами, що стійко асоціюються з “новою хвилею” попри те, що навіть в фільмах Годара-Трюффо в цей період стилістичної єдності не було. Однак, в Шаброля була ще одна цікаві відмінність, яка… Далі "Красуні / Les bonnes femmes (1960)"
Молодий, енергійний румунський іммігрант на ім’я Дракула вирушає в Англію, де сподівається стати повноправним членом тамтешнього суспільства і користуватися усіма привілеями чоловіків вікторіанської епохи. Але на борту корабля його бачать як чужака — його бояться та зневажають через його погану англійську, яку він чесно намагається вчити, але ж вона складна! Команда відбирає в нього бутерброди, що він наробив собі в дорогу, й усіляко над ним знущається. Дракула не такий як всі, й це тільки посилює до нього ворожість інших. Його тримають в трюмі та не дають виходити вдень на палубу. Ненависть інших згодом переходить від слів та плювків до дій, і Дракула має довести своє право на життя та майбутнє щастя. Далі "Остання подорож “Деметри” / The Last Voyage of the Demeter (2023)"
Фільми Веса Андерсона ніколи особливо не ховали, що його герої не є людьми, а перш за все персонажами, які живуть у структурованій вигадці. В “Астероїд-Сіті” він старанно та ретельно завертає свій черговий кінольодяник у таку величезну кількість яскравих обгорток прямо на наших очах, що сам цей процес стає предметом фільму, який всередині фільму можна позначити як складання уяви у конкретну історію та її шлях від задуму до втіленняі і подальшої інтерпретації. Якщо кожен режисер з анальною особистістю (anal retentive) має колись зняти свій 8 з половиною, то “Астероїд-Сіті” — безперечно він самий для цього режисера. Далі "Астероїд-Сіті / Asteroid City (2023)"
“Астрал: червоні двері” видається цікавим, здається, лише у контексті того як змінювалася концепція горор-франшизи з часом. Особливо через те, що творці “Астралу” Лі Уеннел та Джеймс Ван є центральними фігурами в серіалізації мейнстримного, прокатного й досить високобюджетного горору останніх двадцять років. Як окремий фільм це болюче посередня стрічка — з одного боку захищена високопрофесійним середовищем всіх причетних до неї від жалюгідної безпомічності виконання, а з другого — скерована на [високопрофесійне] повторення заяложених тропів. А от як п’ята стрічка в франшизі, яка сконструйована за трендовими правилами, вона цікава. Перш за всим, що є спробою повернутися до традиційного поводження горор-серій, в яких сиквел був продовженням історії минулої частини. Далі "Астрал: червоні двері / Insidious: The Red Door (2023)"
“Барбі” Ґрети Ґервіґ — ідеальний приклад чому кіно досі є одним з основних посередників між світом ідей та світом продуктів, які є водночас продовженнями певних ідей та реакціями на них. Цей фільм є ідеальним майже як сама Барбі, що гнучко підлаштовувалася до зміни культурних ландшафів своїх ринків, щоб залишатися такою самою ідеальною навіть в своїй імперфектності. І режисерка Ґрета Ґервіґ є такою самою ідеальною Барбі режисури голлівудського мейнстріму, яка перенесла продукт у кіноформу за гроші самого продукту, що зобов’язує принаймні не бути злим, й водночас існувати в тій чутливості, яка апелює до художніх якостей й навіть авторського погляду, який не мусить нібито мати обмежень на те наскільки злим має бути автор кінотвору. Ідеальною, тому що є очевидним, що розробка “Барбі” з самого початку починалася з розумінням цих протиріч. Далі "Барбі / Barbie (2023)"