В трендах знову горор від австралійських братів, але на відміну від “Говори до мене”, “Вечірнє шоу з дияволом” не є дебютом від ютуберів, а третьою стрічкою режисерів, сценаристів, а в даному випадку і монтажерів, Кемерона і Коліна Кейрнзів, які в цьому бізнесі досить давно. Втім, це точно перший їх фільм, з яким вони виграли джек-пот. “Вечірнє шоу з дияволом” видає себе за майстер-плівку одного з найвідоміших вечірніх ток-шоу в альтернативній історії США – гелловинського випуску 1977 року “Нічних сов” на каналі UBC, що транслювався наживо. Шоу, на якому у відчайдушній спробі повернути високі рейтинги своїй програмі гост Джек Делрой (Девід Дастмалчян) вирішив запропонувати глядачеві трохи більше, ніж той звик зазвичай споживати перед сном і телевізором. І таки запропонував. Далі "Вечірнє шоу з дияволом (Late Night With the Devil, 2023)"
Цей китайський фільм, попри досить розповсюджений сюжет, заслуговує бути названим не тільки одним з найцікавіших у минулому році, а чи не унікальним, якщо б того ж року не вийшов його близькй родич. Як не дивно, другий фільм є нашим. “Тільки річка тече” є ідеальним супутником для подвійного сеансу разом з “Ла Палісіадою” Філіпа Сотниченка. Обидва фільми розповідають про розслідування вбивства у середині 90-х, обидва використовують нетривіальні візуальні методики, в обох не досить зрозуміло, що відбувається взагалі, й в обох наріжним каменем є поняття “правди”, але не тої, що розповість глядачам хто вбивця і чому. Й нарешті обидва фільма є самосвідомими наративами, перш за все, стосовно своєї кіноприроди. Далі "Тільки річка тече / Only the River Flows / He bian de cuo wu (2023)"
У не дуже відомій мок’юментарі-комедії Венсана Лану “Вампіри” (Vampires, 2010) протагоністи фільму, бельгійська родина вампірів, порушують правила свого ком’юніті і покарана вигнанням в Канаду. Там пихата, давня родина аристократичних вампірів потрапляє в шокуюче для себе середовище. Вампірська громада Канади не тільки виступає за соціалізацію вампірів у людському суспільстві, а й змушує наших героїв працювати, чого за сотні років життя вони не робили ніколи, а їх діти страждають від докорів сумління і нападів гуманізму. Не так вже й дивно, що дебют Аріан Луї-Сейз, в якому теж йдеться про сучасних вампірів, що стикаються із сучасними проблемами, з’явився саме в Канаді – тамтешня вампірська спільнота, здається, є найпрогресивнішою. Далі "Вампірка-гуманістка шукає суїцидального добровольця / Vampire humaniste cherche suicidaire consentant (2023)"
Новий фільм Глейзера, що довелося чекати цілу декаду, є вже не кроком, як минулий, а стрибком убік дистильованого формалізму найвищого гатунку. Фільм про Аушвітц без Аушвітца, зафільмований як серія відеоінсталляцій in… Далі "Зона інтересу / Zone of Interest (2023)"
Цей оскарівський номінант на кращий фільм у міжнародній номінації цілком міг би стати комедією помилок або їдкою сатирою — його проблематика цілком могла б бути вирішеною в цих режимах. Фільм Ілкера Чатака, натомість, побудований як щільний, досить клаустрофобічний соціальний трилер в реальному часі, хоча насправді його події відбуваються впродовж декількох днів у типовій державній німецькій школі. Й хоча школа має бути безпечним і доброзичливим мікрокосмом для всіх її мешканців, у “Учительській” – це та сама пательня, що й весь інший світ, де вчителі не тільки носії розуму, досвіду і поміркованості, а й глупоти і нерозважливості, а діти не тільки проходять шкільний курикулум, що переважно складається із скам’янілих знань давнини, а й є дітьми свого часу, який дає більш нагальні уроки. Далі "Учительська / Das Lehrerzimmer (2023)"
Новий фільм Лантімоса — злий і веселий, комбінація, яку після “Фаворитки” цілком можна було очікувати, враховуючи колаборацію з тим самим сценаристом Тоні МакНамара. Але та майже співчутливість, теплота і навіть певний оптимізм, що акумулюється з плином часу у “Бідолашних створінь”, є чимось новим і певним чином навіть неочікуванним для фільмів цього режисера-айсберга. Однак, глобальне потепління, здається, дісталося і цього режисера також. Далі "Бідолашні створіння / Poor Things (2023)"
Цей фільм є класичним прикладом того як послідовність будує не кар’єру, а унікальний артистичний спадок. Ніколас Кейдж встиг побути “племінником Копполи”, голівудською зіркою першого гатунку, людини в боргах, що розпродає свою колекцію коміксів і нерозбірливо знімається в чому завгодно, аби їх виплатити, однак вздовж усього свого дивовижного шляху в кіно він послідовно обирав проєкти, які дуже складно категоризувати, оскільки, власне, він і був актором, з яким те саме зробити неможливо. Те, що останнім часом стали назвати “ренесансом Ніколаса Кейджа” є всього лише наслідком тієї його послідовності, яка тепер притягує до Кейджа дивні проєкти. “Сценарій сну” міг би бути фільмом Арі Астера із Адамом Сендлером, але коли його режисером таки став сценарист фільму, норвежець Крістоффер Борґлі, він не бачив цей фільм ні з ким іншим, крім Кейджа. Далі "Сценарій сну / Dream Scenario (2023)"