Цей оскарівський номінант на кращий фільм у міжнародній номінації цілком міг би стати комедією помилок або їдкою сатирою — його проблематика цілком могла б бути вирішеною в цих режимах. Фільм Ілкера Чатака, натомість, побудований як щільний, досить клаустрофобічний соціальний трилер в реальному часі, хоча насправді його події відбуваються впродовж декількох днів у типовій державній німецькій школі. Й хоча школа має бути безпечним і доброзичливим мікрокосмом для всіх її мешканців, у “Учительській” – це та сама пательня, що й весь інший світ, де вчителі не тільки носії розуму, досвіду і поміркованості, а й глупоти і нерозважливості, а діти не тільки проходять шкільний курикулум, що переважно складається із скам’янілих знань давнини, а й є дітьми свого часу, який дає більш нагальні уроки.
“Учительска”, вочевидь, не мала б того ефекту без її швидкого темпу і тієї клаустрофобічної атмосфери постійного напруження, що досить вдало підкреслено 4:3 форматом. Останній занадто багато застосовують останнім часом без усілякої нагальної потреби, але тут він вдало підходить для характеру оповіді, що концентрується на одному герої (або героїні), як тут. Як приклад подібного використання можна згадати переможця Венеції-21 “Події” (L’événement), хоча фільм Одрі Дівен розмиває тло до позаісторичногоо блюру, а в фільмі Чатака точне означення головної героїні у місці і часі важливе, як важливі її реакції, її точка зору та її інтеракції з іншими, тому фільм має значно більш конвенційні вигляд і монтаж. Потреба ж у швидкості подвійна. Вона має створити враження інтелектуального цейтноту водночас для глядачів і героїв, коли всі не мають часу обмірковувати свої подальші вчинки чи ситуації, в яких опинилися, а мають тільки безпосередньо реагувати. У своєму ж середовищі, фільм забезпечує своїй героїні багато конфліктних комунікативних актів з різноманітними боками того, що ми називаємо “школою” у більш широкому сенсі — як інституцією, як системою навчання і виховання, як соціальною ситуацію, в якій беруть участь всі агенти цього процесу — вчителі, учні і батьки. В результаті про “Учительську” можна говорити як соціальний портрет сучасної німецької школи, але портрет на тлі із тканини — він навмисно узагальнений до того, що майже не виходить за свої межі і майже не дає соціального, культурного і персонального контексту навколо своїх героїв.
Головна героїня на ім’я Карла Новак є новою вчителькою у школі (Леоні Бенеш) — досить розповсюджений прийом і щоб одразу підключити глядацьку симпатію, і щоб створити відстань з середовищем, оскільки вона ще не притерлася до нього і не поглинута ним. На самому початку фільму вона дізнається, що в школі крадій, й стає свідком зустрічі вчителів із двома учнями її сьомого класу, на якій останніх змушують, під виглядом невинної пропозиції, вказати на потенційного злодія із списку учнів класу. Одразу після цього в її класі прямо під час уроку відбувається обшук серед хлопчиків (дівчата виведені з класу), коли всі вони змушені (це абсолютно добровільно, вам ж нічого ховати, правда?) викласти свої гаманці на парти і вишукуватися у дошки, поки вчителя перевіряють чи не має хтось з них “підозріло” багато грошей. Коли в хлопця турецького походження їх знаходиться саме така кількість, на думку перевіряючого, його викликані батьки змушені ображено розповісти, що ці гроші вони дали йому на відеогру.
Сценарій Чатака не створює ясний ланцюжок подій, цілком можливо, що навмисно. В кого крадуть в цій школі і хто конкретно постраждалі? Обшукують лише цей сьомий клас чи таке саме відбувається в усіх інших? Гаманець турецького хлопчика був перевірений за наводкою його ж однокласника сценою раніше, або це була інтенція вчителя? Разом з тим соціальні сенси ясніші. Вчителі очевидно виходять за рамки своїх повноважень. Їх детективна, так би мовити, робота базується на профілюванні, гендерних упередженнях (“дівчата вийдіть”) і ксенофобії, що, звісно, робить першими підозрілими “не-німецьких” дітей, хоча фільм консистенто підкреслює, що в сучасній німецькій школі, а значить і суспільстві, такий розподіл має небагато сенсу. Знак рівняння між школою і суспільством цей фільм якраз дає ставити, оскільки іншого світу в ньому немає. Схоже на те, що самі учні також є носіями тих самих упереджень, якщо погодитися з тим, що на підозрюваного турецького хлопчика вказав його однокласник. Отже, з самого початку фільм демонструє неінтегровану у середовище персонажку у школі, в якій є конфліктна ситуація, яку намагаються вирішити неадекватними способами, про що вона сама говорить. Нервові струнні саундтреку ритмічно підганяють Карлу діяти. Втім, туманність оповіді фільму зберігається ще деякий, необхідний фільму час, щоб ситуацію подвоїти.
Питання злодія у школі продовжує циркулювати і в учительській після уроків. Хтось, за словами вчителів, вже привласнив біля тисячі олівців, приголомшливу для них своєю безглуздістю кількість, а сама Карла бачить у перерві, як одна з вчительок витрушує скарбничку, в яку всі кидають гроші на каву, що стоїть біля спільного термосу. Напевно це й призводить Карлу до думки, що крадій не серед учнів, а серед дорослих. Тому вона ставить пастку, залишаючи перед наступним уроком свій піджак з гаманцем на стільці перед відкритим лептопом на столі і увімкненою веб-камерою. Після уроку, дивовижним чином (ми в кіно), з’ясовується, що хтось в неї таки поцупив гроші, але на записі вона не бачить обличчя злодія – тільки її руку та рукав одягу, що швидко, щоправда, звужує коло підозрюваних до однієї жінки — адміністраторки школи і, так сталося, матері нарозумнішого хлопчика в класі Карли на ім’я Оскар (Леонард Стетніш). Її спроби звернутися до жінки, а й потім до директорки школи призводять до скандалу, який не вдається втримати в межах директорської, й який розповзається на учительську, клас Карли, а потім і на всю школу.
Ситуація з слідчим експериментом Карли також сценарно проблематична, оскільки в фільмі підкреслюється, що діти не можуть входити до учительської, а отже якщо крадіжки були серед дорослих, то діти мали б виключатися. Отже, крадіжки, скоріш за все, відбувалися серед саме дітей, й тому шукати злодія серед дорослих не варто, оскільки, по-перше, ієрархічно і топографічно два світи, дорослий і ні, розділені, а по-друге, якщо дорослий злодій краде водночас і в дітей і в дорослих, це буде викликати сильнішу негативну реакцію глядачей. Тому фільм воліє не представляти ситуацію ясно, а конструювати її схематично. Для “Учителської” важливіше, що особистість злодія Карли доведена не остаточно — на відео можна побачити тільки руку злодійки та рукав її блузи , хоча і з легко впізнаваним визерунком. Але й очевидно, що фільм, як переважно виключає з рівняння фільму зовнішній світ, він також не хоче розглядати контекст злочину, деталі злочину і винуватця злочину — тільки поведінку груп людей, що сторонами конфлікту, в центрі якого саме Карла.
Карла не просто центральний персонаж. Її ані на хвилину не полишає камера, не пропонуючи інших точок зору на ситуацію. Це фільм-портрет, що трохи дивно в такому соціальному фільмі, втім, цей погляд стає більш зрозумілим, чим більше він стає багатозначним. Фактично “Учительська” — це демонстрація зламаної системи на всіх рівнях її комунікації, що представлена через дії саме педагога, що має представляти вибудовану систему навчання як системи виховання і фасилітації отримання знань,соціалізації, а отже потребує від вчителів бути носіями знань і володарів методик їх передачі, а також соціальними істотами з певними цінностями, що мають представляти умовні ідеали самого суспільства.
Спочатку здається, що оскільки “Учительська” представлена позакласною ситуацією, то не говорить про, власне, процес навчання — перед нами соціальна ситуація, в якій дорослі, як представники “системи”, поводяться часто сумнівно, а іноді просто безглуздо репресивно, діти наслідують не завжди кращі патерни, а іноді просто є заручниками своїх батьків, які цим користуються. Отже, цей фільм малює суспільство, яке навіть на спрощеному матеріалі школи, не має ясних орієнтирів й не має намірів користуватися навіть тими, що проголошуються. Однак, сам процес навчання теж важливий в “Учительській”. Велика кількість сцен саме під час уроків є не тільки характеризацією героїв або необхідними елементами побудови центрального конфлікту між Карлою і Оскаром. Сама методологія навчання теж є соціальною, культурно зумовленою і політичною, що фільм демонструє через, як не дивно, уроки математики, “точної” дисципліни, в якій буцімто існує правильна і неправильна відповідь.
Ще на початку фільму Карла пропонує учням задачу довести чи є 0.9 відмінним від одиниці. Після пропозицій і спроб довести, що між ними є різниця, до дошки йде найрозумніший хлопчик Оскар і у серії рівнянь “доводить”, що це одне й те саме. Звісно, що доказ виходить з одного рівняння, хибність якого відчувають інші учні, однак вчителька погоджується з Оскаром, пояснюючи, що в математиці все треба доводити. Отже вона створює навчальну ситуацію, в якій учні буцімто повинні вивчити не як порівнювати десяткові дробі, а зрозуміти, що математика спирається на доведення. Але задача представлена хибно. Вона представлена як математична, хоча насправді була демонстрацією загального принципа в математиці, що здається трохи запізним аж для сьомого класу. Неспроможність роз’яснити підміну понять та сенс навчальної ситуації має призвести до гармидеру в головах учнів — вірніше, транспортувати його прямісінько з голови вчителів.
Ця сцена віддзеркалюється чи не десятками сенсів в інших сценах. Сама Карла робить правильну річ, намагаючись знайти злодія, але, як виявляється, неетичними методами. В неї є “майже доказ” провини людини, яку вона звинувачує, приблизно на 90% зі 100. Те, що вчителька підтримала в класі очевидно помилковий доказ, маючи за сенс задачі не рішення математичної задачі, можна зрозуміти як те, докази можна підлаштовувати під вже існуюче бачення ситуації. Відлунням цього можна вважати всю ситуацію з інтерв’ю Карли для шкільної газети. Й зрештою у ситуації, в якій опиняються Карла і Оскар у другій половині фільму, має прозорі паралелі до тієї сцени. Сам Оскар у фільмі є очевидною різницею між 0.9 і 1, коли фільм перетворюється у щось на кшталт “Жодним менше” (Not One Less, 1999) Чжана Імоу, стаючи битвою Карли за душу одного лише цього хлопчика (0.1), але й киданням напризволяще всього класу. Карла відмовляється, отже, вважати, що клас без Оскара є одиницею. Клас дорівнює 0.9,а Оскар 0.1 й разом вони складають ту саму одиницю. Нарешті, останньою такою паралеллю є фінал фільму, в якому протиставляється математичне рішення за бінарною логікою “так” або “ні” із всією ситуацію, в якій така логіка безсильна. Іноді навіть здається, що фільм пройшов занадто багато сценарних майстерень і весь перетворений на серію рим, поклавши у жертву заради цього трохи консистентності персонажів і випомпувавши трохи забагато повітря з свого середовища.
“Учительску” найлегше означити як фільм про кризу німецької школи на декількох рівнях. Це методологічна криза. Школа, яка ніби має вчити не просто правильним відповідям, а методології знання як принципу, що поза класом одразу отримує і етичний вимір, чим є підтвердженням весь фільм, не здатна розділити що вона робить у конкретних ситуаціях. І цей спосіб дій і мислення передається учням.
Це соціальна криза. На вчителів і стаф очевидно впливають економічні фактори, власне, на чому базується весь сюжет цього фільму, й його назва цілком може бути і парафразом роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні” з працівниками сфери освіти у якості волів, а розмірами їх зарплати у ролях ясел. Це очевидно долучається до не тільки до проблеми виникнення крадіжок, але й на те як система буде реагувати на крадіжки. В школи політика “нуль толерантності”, але насправді агенти системи толерують порушення, замітають проблеми під килим, на них впливають їх власні упередження тощо, їм не вистачає терпіння дотримуватися ідеалів і вони схильні застосовувати насильство до інших. Для принциповості теж потрібен ресурс, якого не надає якраз державна соціальна система.
Це суспільна криза. Система складається не з гомогенного середовища, як 50 років тому, і до цього не готовий ніхто. Те, що не тільки учні є носіями різних культур, а й вчителі продемонстровано на прикладі самої Карли, яка є польського походження, хоча і “народилася в Вестфалії”. Чи не головний її антагонист серед вчителів виглядає так, що ніколи б не отримав арійський паспорт за часів Гітлера. І фільм не має намірів розділити “хороших” і “поганих” за етнічно-культурним принципом. Тобто це криза всього німецького суспільства, а не того білого, білявого, й папа якого носив засмальцовані шкіряні шорти (а може й досі носить) під час октоберфесту.
І нарешті це інституційна криза, в чому, напевно, остаточний сенс “Учительської”. В ньому зображене мультикультурне середовище з усіх боків соціальної ситуації, що називається “школа”, в представників якого своя адженда, своя культура і своя правда. Це і є суспільство та більш нічого. В умовній “Німеччині” (лапки через узагальненість школи) немає ніякої школи як інституції. Замість неї існує хаотичне, не структуроване суспільство в його базовому сенсі. “Учительська” прекрасно вписується в традиції шкільних фільмів, в яких вчитель(ка) і важкий учень (учень) представляли пару, що розігрували фільм, в якому учень повертався в колію, розумів цінності, а вчителі були достойними представниками системи, що могли витримати цей двобій. Тут ніби той самий знайомий двобій, але у якості передапокаліптичного — останньої людини, яку ще можна назвати вчителькою, з останнім учнем. Після цієї стадії буде просто бійка між людьми без особливих прикмет.
