“Барбі” Ґрети Ґервіґ — ідеальний приклад чому кіно досі є одним з основних посередників між світом ідей та світом продуктів, які є водночас продовженнями певних ідей та реакціями на них. Цей фільм є ідеальним майже як сама Барбі, що гнучко підлаштовувалася до зміни культурних ландшафів своїх ринків, щоб залишатися такою самою ідеальною навіть в своїй імперфектності. І режисерка Ґрета Ґервіґ є такою самою ідеальною Барбі режисури голлівудського мейнстріму, яка перенесла продукт у кіноформу за гроші самого продукту, що зобов’язує принаймні не бути злим, й водночас існувати в тій чутливості, яка апелює до художніх якостей й навіть авторського погляду, який не мусить нібито мати обмежень на те наскільки злим має бути автор кінотвору. Ідеальною, тому що є очевидним, що розробка “Барбі” з самого початку починалася з розумінням цих протиріч. Далі "Барбі / Barbie (2023)"
Фільм Феліпе Гальвеса, що дебютував в Канах цього року, — це, безумовно, політичне кіно, важливе саме для цього моменту та свого місця. Два важливих персонажів фільму є історичними фігурами. Перший — це Хоче Менендес, бізнесмен іспанського походження, що на початку 20 століття був володарем суттєвої частини Вогняної землі та розводив там вівець. Інший – “червона свиня” (chanco colorado) Александр МакЛеннан – вбивця, ґвалтівник та злочинець, відповідальний за десятки смертей автохтонного населення острова, який діяв приблизно в той же час, що і наш перший герой. Як вони пов’язані? До недавня – ніяк. Далі "Поселенці / Los Colonos (2023)"
Гарного фільму повинно бути багато — погоджуючись з такою посилкою, принаймні як здається з огляду на 179 хвилин хронометражу його нового фільму, Арі Астер приступав до монтажного періоду свого “Усі страхи Бо”. Ми живемо в епоху гарних фільмів, в яку така чеснота як лаконічність не більше ніж рудимент. Фільми Арі Астера ставали з часом все кращими теж —з 129 хвилин “Спадковості” (Hereditary, 2018) був стрибок до 148 у “Сонцестоянні” (Midsommar, 2019), трирічна пауза, й нарешті “Усі страхи Бо”, що наблизився до найкращих фільмів у світі, якими є, за загальним консенсусом, фільми серіалу на ім’я “всесвіт Marvel Далі "Усі страхи Бо / Beau is Afraid (2023)"
Коли розповідаєш історії лузерів, але всім відомих лузерів, які колись були на самому верху, є занадто велика спокуса стати трохи знущальними комедіями. BlackBerry, обрані глави з історії канадської компанії, яка під час свого розквіту мала майже половину ринку мобільних телефонів, а через 15 років нуль відсотків, є прекрасним кандидатом. Навіть за любові до цього телефону. Далі "Блекберрі / BlackBerry (2023) "
Фільми про екзорцизм завжди були трохи приреченими. Рано чи пізно, але виявиться, що демони справжні, й ним має протистояти необорна сила Ісуса та його скромні слуги, тобто священники. Якщо фільми демонструють реальність, в якій священики борються не з фантомами в своїй чи чужій голові, а з реальним злом, їм так чи інакше доведеться бути апологетичними до церкви також. З цієї точки зору «Екзорцист Ватикану» є чи не найбільш католицьким фільмом з християнських горорів за останні десятиліття. Далі "Екзорцист Ватикану / Pope’s Exorcist (2023)"
Відеореєстратор – багато в чому правильний другий фільм. Це не значить дуже вдалий або приємний на вигляд. Але для такої фігури як Роб Севедж та з таким дебютом як “Гост” (Host, 2020) такий наступний фільм є логічним кроком. Далі "Відеореєстратор / Dashcam (2021)"
З останнім фільмом Мунджіу є цікава проблема. Якщо його оцінювати під тиском минулої слави режисера, уявляючи як він стоїть поруч загрозливо помахуючи золотою пальмовою гілкою Кан, то про R.M.N. треба написати щось на кшталт “майстер не зняв свій найкращий фільм, але знову підтвердив свій клас, знявши фільм на гостру та болючу проблему сучасної Європи”, як це написала англомовна критика. Але якщо оцінювати R.M.N. як ще один фільм в потоці фільмів, то перед нами, щось схоже на дебютну роботу від талановитого, амбітного режисера, яка страждає від клішованості та є досить кон’юнктурною. Далі "R.M.N. (2022)"