Цей оскарівський номінант на кращий фільм у міжнародній номінації цілком міг би стати комедією помилок або їдкою сатирою — його проблематика цілком могла б бути вирішеною в цих режимах. Фільм Ілкера Чатака, натомість, побудований як щільний, досить клаустрофобічний соціальний трилер в реальному часі, хоча насправді його події відбуваються впродовж декількох днів у типовій державній німецькій школі. Й хоча школа має бути безпечним і доброзичливим мікрокосмом для всіх її мешканців, у “Учительській” – це та сама пательня, що й весь інший світ, де вчителі не тільки носії розуму, досвіду і поміркованості, а й глупоти і нерозважливості, а діти не тільки проходять шкільний курикулум, що переважно складається із скам’янілих знань давнини, а й є дітьми свого часу, який дає більш нагальні уроки. Далі "Учительська / Das Lehrerzimmer (2023)"
Новий фільм Лантімоса — злий і веселий, комбінація, яку після “Фаворитки” цілком можна було очікувати, враховуючи колаборацію з тим самим сценаристом Тоні МакНамара. Але та майже співчутливість, теплота і навіть певний оптимізм, що акумулюється з плином часу у “Бідолашних створінь”, є чимось новим і певним чином навіть неочікуванним для фільмів цього режисера-айсберга. Однак, глобальне потепління, здається, дісталося і цього режисера також. Далі "Бідолашні створіння / Poor Things (2023)"
Цей фільм є класичним прикладом того як послідовність будує не кар’єру, а унікальний артистичний спадок. Ніколас Кейдж встиг побути “племінником Копполи”, голівудською зіркою першого гатунку, людини в боргах, що розпродає свою колекцію коміксів і нерозбірливо знімається в чому завгодно, аби їх виплатити, однак вздовж усього свого дивовижного шляху в кіно він послідовно обирав проєкти, які дуже складно категоризувати, оскільки, власне, він і був актором, з яким те саме зробити неможливо. Те, що останнім часом стали назвати “ренесансом Ніколаса Кейджа” є всього лише наслідком тієї його послідовності, яка тепер притягує до Кейджа дивні проєкти. “Сценарій сну” міг би бути фільмом Арі Астера із Адамом Сендлером, але коли його режисером таки став сценарист фільму, норвежець Крістоффер Борґлі, він не бачив цей фільм ні з ким іншим, крім Кейджа. Далі "Сценарій сну / Dream Scenario (2023)"
Другий фільм Еміралд Фіннелл — це безперечно подія, однак, доволі складно визначити яка саме. Цей фільм існує ніби в декількох вимірах кіно. Як кіно у тому сенсі, в якому кіно зазвичай існувало перше з гаком століття, “Солтберн” не надто цікаве, тобто як явище, ізольоване до мерехтіння світла на екрані із звуком з динаміків разом з ієрархічною системою поглядів на нього, які спускаються з щодалі менш авторитарних висот. А от як соціальна ситуація, для якої інтернет і соцмережі стали стероїдом, що розпомпували її до героічних розмірів і надали всі можливості для горизонтального життя фільму, “Солтберн” є дуже гарною, вдалою і влучною стрічкою, оскільки є в цій системі функціональною одиницею. Більш того, “Солтберн” якраз потребує уваги і свого публічного перетравлення. Далі "Солтберн / Saltburn (2023)"
Кожен рік в США, щоб вгамувати спрагу святкового сезону радісного споживання і споживання радощів, виходять десятки різдвяних фільмів. Більшість з них продукується кабельними телеканалами, сценарії до них пишуться наче ChatGPT по назвам, які ніби викидаються з лототрону. “Різдвяний острів” (Christmas Island), “Королівський різдвяний роман” (A Royal Christmas Romance), “Веселе шотландське різдво” (A Merry Scottish Christmas), “Різдвяний інтерн” (Christmas Intern), “Ковбойський різдвяний роман” (A Cowboy Christmas Romance), “Різдвяна класика” (The Christmas Classic) — це лише мізерна частина того, що вийшло тільки цього року. Однак, серйозні претенденти на статус різдвяної класики у такій кількості не з’являються. Стане таким фільмом “Залишені” Александра Пейна або ні, ми з’ясуємо з плином часу, втім не можна не думати про те, що майже кожен фільм в його фільмографії мав шанс стати різдвяним. Далі "Залишенці / Holdovers (2023)"
Фільм Сема Есмейла визначається двома наративами, причому першого він уникає, а другого за собою не визнає. Цей трендовий анти-трилер з Джулією Робертс, Ітаном Гоуком, Магершалою Алі і спеціальною появою Кевіна Бейкона у ролі білого супремациста, самовпевнено готового до будь-яких апокаліпсисів, безперечно знаходиться в полі американських фантазій про Катастрофу. У даному випадку — апокаліптичне вторгнення невідомих агресивних сил, що здавна загрожують США. Втім, він не дає нам очікуваної оповіді, замість цього воліючи бути не стільки політичним фільмом, скільки соціальною сатирою — часом занадто громіздкою, щоб бути дійсно смішною, а іноді занадто серйозною, щоб сприйматися, власне, серйозно. Далі "Ілюзія безпеки /Leave the World Behind (2023)"
“Вбивці квіткової повні” є типовим для пізнього Мартіна Скорсезе фільмом. Цей режисер останнім часом, здається, плутає кіно і серіали й не може поміститися вже і в тригодинному хронометражі. Він, таке враження, не здатен знімати фільм, якщо там немає Леонардо Ді Капріо або хоча б Роберта Де Ніро. Середній бюджет його повнометражної ігрової стрічки в останні 20 років перевищує 100 мільйонів американських доларів. “Вбивці квіткової повні” є рівно тим, що можна очікувати від Мартіна Скорсезе по всім формальним ознакам. Це 206 хвилин з його улюбленими Де і Ді ціною майже мільйон на хвилину свого часу. Втім, у свої 80 Марті робить те, що не робив ніколи. Далі "Вбивці квіткової повні / Killers of the Flower Moon (2023)"