Бен Вітлі належить до того типу режисерів, які знімають переважно про інші фільми. Він занадто обізнаний, щоб знімати фільми з наївною думкою, що він робить щось вперше. Це завжди позначається на тому, що ми бачимо у його фільмах. Порівняння завжди було достатньо комфортним методом щодо розуміння та опису його фільмів Далі "В землі / In the Earth (2021)"
Новий фільм Скотта Дерріксона є поверненням режисера до горору після вакації до світу Marvel, де він поставив один з найкращих епізодів цієї мультиплатформенної франшизи – «Доктор Стренджа». З багатьох точок зору «Чорний телефон» є очікуваним фільмом для режисеру. Головним чином тому, що всі його фільми попередні були розташовані Далі "Чорний телефон / The Black Phone (2022)"
Режисер цього фільму Бадд Беттікер є одним з дуже цікавих прикладів обмеженого, але досить інтенсивного інтересу з боку істориків кіно. Попри досить довгу кар’єру в більш ніж 30 років та фільмографію з 35 знятих стрічок (включно з двома документальними), оглядів всієї його кар’єри майже не існує. Далі "На відстані семи чоловіків / Seven Men From Now (1956)"
«Загублене місто», нова пригдницько-романтично стрічка з Сандрою Булллок, Чейнінгом Татумом, Деніелом Редкліфом та появою на біс Бреда Пітта, намагається виглядати «Романом з каменем» здорової людини, – це водночас ріпоф, пародія, та реінкарнація, яка переосмислює жанр з більш виваженої сучасної точки зору. Однак результат переосмислення видається більш токсичнішим, ніж оригінал. Далі "“Загублене місто” / The Lost City (2022). Генетична спадщина та архітектурні проблеми"
Попри те, що в фільмах Ґарленда так чи інакше прослідковуються якісь точки постійного інтересу, є повне враження, що вони стають дедалі амбіційнішими та масштабнішими. “Чоловічий рід” є продовженням тенденції. Далі "Чоловічий рід / Men (2022)"
Навіть при поверхневому, як в моєму випадку, знайомстві з Cinema Novo, як, мабуть, і з іншими південноамериканськими течіями 60-х років, як «Третє кіно», легко побачити, що суттєва частина уваги в них на початку кожного приділялася сільському життю, забитості та зубожінню його мешканців, їх експлуатації, їх стражданням та їх боротьбі. Як писав Роша у широковідомому маніфесті «Естетика голоду»: Далі "Зсохлі життя / Vidas secas (1963)"
Апічатпон Вірасетакул вже майже сакральна фігура в фестивальних та критичних колах. З першого його фільму, який потрапив на європейський кінофестиваль, а це було в 2002 році, він є постійним учасником основних програм на найголовніших майданчиках, йому досить злагоджено та гучно співають осани критики. Далі "Синдроми і століття / Syndromes and a Century / S̄æng ṣ̄atawǎat (2006)"