Цей фільм є класичним прикладом того як послідовність будує не кар’єру, а унікальний артистичний спадок. Ніколас Кейдж встиг побути “племінником Копполи”, голівудською зіркою першого гатунку, людини в боргах, що розпродає свою колекцію коміксів і нерозбірливо знімається в чому завгодно, аби їх виплатити, однак вздовж усього свого дивовижного шляху в кіно він послідовно обирав проєкти, які дуже складно категоризувати, оскільки, власне, він і був актором, з яким те саме зробити неможливо. Те, що останнім часом стали назвати “ренесансом Ніколаса Кейджа” є всього лише наслідком тієї його послідовності, яка тепер притягує до Кейджа дивні проєкти. “Сценарій сну” міг би бути фільмом Арі Астера із Адамом Сендлером, але коли його режисером таки став сценарист фільму, норвежець Крістоффер Борґлі, він не бачив цей фільм ні з ким іншим, крім Кейджа.
Разом з тим, про дивну фільмографію Кейджа некоректно й навіть нечесно говорити як ту, що обслуговує якийсь там мета-наратив цього актора, а все інше є похідним. Від “Поганого лейтенанта” (Bad Lieutenant: Port of Call New Orleans, 2009) Герцога, де Кейдж створює один з тих гротескних перфомансів, що люблять нарізати на гіфки, до “Дивокрай Віллі” (Willy’s Wonderland, 2021), де на всіх гіфках в нього буде однаковий вираз обличчя, цей актор був здатен приєднатися до існуючих характеристик фільмів і вмів бути дуже гнучким до їх конкретних потреб. Разом з цим, Кейдж був тим феноменом в акторському світі, який міг дати той суміш кемпу і гарного смаку, які ніхто більше не міг, у шаленому діапазоні і в будь-яких пропорціях.
“Сценарій сну” — якраз той випадок, коли підхід до головної ролі потребує значного наближення до психологічного реалізму, але хід подій розвивається настільки дивно, що, здається, конвенційний актор просто не буде знати як реагувати на них у реалістичній моделі. Тут і потрібен Кейдж, що грає тут нічим не цікавого професора біології в університеті неназваного містечка, і, як здається, цілком задоволений своїм пересічним нудним життям із дружиною (Джуліанн Ніколсон) і двома доньками-підлітками (Лілі Бьорд, Джессіка Клемент). Він вже як 30 років погрожує написати книгу про соціальну поведінку мурах, й навіть на початку фільму ми дізнаємося, що якісь амбіції в нього з цього приводу залишилися, втім, як і багато великих відкривачів в цьому світі, він теж не дійшов до того, щоб сісти і свої знаходи зафіксувати, а отже навряд чи колись це зробить. Його зовнішність здається інспірованою ще одним персонажем в кар’єрі Ніколаса Кейджа – його братами Кауфманами в “Адаптації” (Adaptation, 2002), однак фільм Борґлі пропонує його герою щось радикально інше, ніж лабиринтоподібні психологічні нетрі творчої кризи сценариста, поділеного на двох близнюків. “Сценарій сну”, при всіх багаточисельних порівняннях саме з творчістю Кауфмана, є дуже біхевіористичною роботою, яка якщо б і зацікавилася творчою роботою у якості свого об’єкту дослідження, то тільки у якості діяльності, ціль якої привертання уваги інших.
І ось професор біології Пол Метьюз , що розповідає на лекціях з еволюції про смугастий визерунок зебр, як засіб, що маскує тварину всередині табуна, заважаючи хижаку вирізняти конкретних індивідів, раптово починає снитися сотням, тисячам і мільйонам людей на всій земній кулі. З одного з таких снів цей фільм і починається. Він сниться його доньці, яка сидить біля басейну, у той час як її батько спокійно згрібає листя неподалік. Й коли просто з неба починають сипатися зв’язки ключів, взуття, а зрештою їх володар, а дівчина, ніби втративши силу гравітації над нею, пливе у повітрі вгору, Пол Метьюз продовжує свої флегматичні фрикції граблями. Цих снів покажуть ще декілька, й зазвичай вони страшніші й драматичніші, але Пол Метьюз з’являється в них завжди як гість, що нічого не хоче, ніяк не втручається, не допомагає сновидцям у скрутній і небезпечній ситуації, а просто проходить повз ніби на шпацірі вулицею рідної субурбії. Він, як і поза реальністю сну, такий самий нудний і нецікавий, в нього така сама невиразна зовнішність, але чомусь саме він сниться купі людей, які до цього його в житті не бачили. Цей фантастичний феномен призводить до логічного ефекту — Пол Метьюз стає знаменитістю.
Хоча “Сценарій сну” є лише третім фільмом в Крістоффера Борґлі, його корпус робіт є дуже послідовним вивченням передумов і наслідків привертання уваги соціальною поведінкою, трансльованою через “несправжні” медіуми — мережу, медіа чи, як в цьому фільмі, сни. Його DRIB (2017), принаймні за описами, був присвячений маркетинговій кампанії енергетичного напою, його “Мене від себе верне” (Sick of Myself, 2022) був фільмом про відношення нарцистичної і дуже токсичної пари, в якій і жінка і чоловік шукали спосіб опинитися в центрі суспільної уваги, обираючи для цього деструктивні для себе або асоціальні засоби. В “Сценарії сну” герой Кейджа начебто не шукає ніякої слави, й мова йде про приватний медіум, який не належить всім. Це сни, суто індивідуальна річ, однак, в Борґлі мережа і сни не тільки настирливо римуються, спорідненість між ними доводиться до такого абсурду, що залишає рівень, за якого вона може дратувати, далеко позаду. І, до речі, аналогія працює в обидва боки — сни трактуються як публічний простір, а мережа як простір індукованої технологіями масової галюцинації, де окремі суб’єкти виконують роль психотичних бджіл-прибиральників у вулику нашого суспільного несвідомого, перетравлюючи реальність у той самий спосіб, в який оперує мозок в окремої людської істоти під час сну. І цікаво, що для візуального рішення фільму Борґлі обирає естетику 16мм плівки (вірніше, супер-16 із форматом 1:1.66, що обрізаний тут до 1:1.85) і настирливо змішує простори сну і реальності таким чином, що на початку сцен іноді важко визначити що є чим. Отже, всі моделі нашого буття тут репрезентовані у якості гомогенного середовища.
В нашій реальності Пол Метьюз був би правий, наполягаючи на тому, що він не несе відповідальності за сни інших, оскільки джерело снів інших — вони самі. В світі фільму, в якому діє ця фантастична передумова, — не зовсім. Він сниться незнайомим людям, і що найважливіше, — його поведінка в снах інших корелює з його історією в “Сценарії сну” (це легко вивести за межі фільму, згадавши клішоване порівняння кіно із колективним сном). Звісно, що цей розрив між реальностям дає можливість реалізації багатьох дотепних коментарів про наш світ: про культуру відміни, про покоління травми і про те що монетизація і перетворення на продукт є неминучим наслідком публічності, що з надлишком демонструють інтеракції професора із зовнішнім світом, однак Борґлі більше цікавиться поведінкою індивідууму в створеній ним моделі.
Його зебра (тобто сам герой), що раптом стала осторонь всього табуну, має всі підстави говорити, що це не її інтенція — її просто перенесло потойбічним вітром. Пол Метьюз не хоче привертати до себе увагу до такої міри, що навіть взяв прізвище своєї дружини. Втім, це лицемірна маскувальна тактика, яка унаочнюється, коли він стає знаменитістю. Цей невротичний і освічений, як і все його оточення, професор на шостому десятку без очевидних фінансових і повсякденних проблем, з двома доньками, дружиною, що його любить і яку любить він, гостро відчуває свою професійну нереалізованість, до якої фільм дотепно підтягує й інші бажання, коли вони стають більш доступними в його житті. Його життєва стратегія підсилювати свою невиразність є необхідним наслідком того, що він так і не зміг виділитися — інтелектуально, сексуально або будь-як, й коли Крістоффер Борґль позичає персонажу Кейджа золоту можливість це зробити, глядачі є свідками нестерпно незручних сцен.
Однак, “Сценарій сну” не є злобним висміюванням свого героя. Фільм знаходиться в чорно-іронічній модальності, коли героя Кейджа страшенно жаль, однак, також дає й всі ключі розуміння того, що не завжди приємні для нього самого, але часто смішні для глядачів пригоди є його власною провиною. Його можна назвати і гендерною сатирою, оскільки героя Кейджа не можна транспонувати у іншу гендерну площину — це насмішлива історія саме про чоловіка. Але в цілому “Сценарій сну” відноситься до поблажливих до людської натури фільмів, які не очікують від своїх персонажів поведінки і вчинків, окрім тих, які згенеровані їх біологією і середовищем. Схоже на те, що цей фільм згоден із Робертом Сапольські, ім’я якого з’являється у фільмі навіть більше, ніж необхідний один раз, що свобода волі — це сон людства.
