Даний текст є перекладом другої глави дослідження “Фільм/Жанр” (Film/Genre) американського кінознавця Ріка Олтмена, присвяченого теорії кіножанрів. Ця книга вийшла 1999 року й досить швидко стала впливовим, широко цитованим дослідженням. На це є декілька очевидних причин. Праця Олтмена, багато в чому, є підсумком і ревізією того, як розвивалася теорія кіножанрів в англомовному академічному середовищі у попередні їй 30 років. Власне, перекладена глава, одна з перших в книзі, і є спробою Олтмена підсумувати в 10 пунктах сучасні для нього положення теорії жанрів кіно, означивши її відправні пункти. Ці положення є відправною точкою роботи самого Олтмена. Далі "Рік Олтмен “Що зазвичай мається на увазі під поняттям жанру кіно” / Rick Altman What is generally understood by the notion of film genre? (1999)"
У не дуже відомій мок’юментарі-комедії Венсана Лану “Вампіри” (Vampires, 2010) протагоністи фільму, бельгійська родина вампірів, порушують правила свого ком’юніті і покарана вигнанням в Канаду. Там пихата, давня родина аристократичних вампірів потрапляє в шокуюче для себе середовище. Вампірська громада Канади не тільки виступає за соціалізацію вампірів у людському суспільстві, а й змушує наших героїв працювати, чого за сотні років життя вони не робили ніколи, а їх діти страждають від докорів сумління і нападів гуманізму. Не так вже й дивно, що дебют Аріан Луї-Сейз, в якому теж йдеться про сучасних вампірів, що стикаються із сучасними проблемами, з’явився саме в Канаді – тамтешня вампірська спільнота, здається, є найпрогресивнішою. Далі "Вампірка-гуманістка шукає суїцидального добровольця / Vampire humaniste cherche suicidaire consentant (2023)"
Новий фільм Глейзера, що довелося чекати цілу декаду, є вже не кроком, як минулий, а стрибком убік дистильованого формалізму найвищого гатунку. Фільм про Аушвітц без Аушвітца, зафільмований як серія відеоінсталляцій in… Далі "Зона інтересу / Zone of Interest (2023)"
Цей оскарівський номінант на кращий фільм у міжнародній номінації цілком міг би стати комедією помилок або їдкою сатирою — його проблематика цілком могла б бути вирішеною в цих режимах. Фільм Ілкера Чатака, натомість, побудований як щільний, досить клаустрофобічний соціальний трилер в реальному часі, хоча насправді його події відбуваються впродовж декількох днів у типовій державній німецькій школі. Й хоча школа має бути безпечним і доброзичливим мікрокосмом для всіх її мешканців, у “Учительській” – це та сама пательня, що й весь інший світ, де вчителі не тільки носії розуму, досвіду і поміркованості, а й глупоти і нерозважливості, а діти не тільки проходять шкільний курикулум, що переважно складається із скам’янілих знань давнини, а й є дітьми свого часу, який дає більш нагальні уроки. Далі "Учительська / Das Lehrerzimmer (2023)"
Новий фільм Лантімоса — злий і веселий, комбінація, яку після “Фаворитки” цілком можна було очікувати, враховуючи колаборацію з тим самим сценаристом Тоні МакНамара. Але та майже співчутливість, теплота і навіть певний оптимізм, що акумулюється з плином часу у “Бідолашних створінь”, є чимось новим і певним чином навіть неочікуванним для фільмів цього режисера-айсберга. Однак, глобальне потепління, здається, дісталося і цього режисера також. Далі "Бідолашні створіння / Poor Things (2023)"
Цей фільм є класичним прикладом того як послідовність будує не кар’єру, а унікальний артистичний спадок. Ніколас Кейдж встиг побути “племінником Копполи”, голівудською зіркою першого гатунку, людини в боргах, що розпродає свою колекцію коміксів і нерозбірливо знімається в чому завгодно, аби їх виплатити, однак вздовж усього свого дивовижного шляху в кіно він послідовно обирав проєкти, які дуже складно категоризувати, оскільки, власне, він і був актором, з яким те саме зробити неможливо. Те, що останнім часом стали назвати “ренесансом Ніколаса Кейджа” є всього лише наслідком тієї його послідовності, яка тепер притягує до Кейджа дивні проєкти. “Сценарій сну” міг би бути фільмом Арі Астера із Адамом Сендлером, але коли його режисером таки став сценарист фільму, норвежець Крістоффер Борґлі, він не бачив цей фільм ні з ким іншим, крім Кейджа. Далі "Сценарій сну / Dream Scenario (2023)"
Другий фільм Еміралд Фіннелл — це безперечно подія, однак, доволі складно визначити яка саме. Цей фільм існує ніби в декількох вимірах кіно. Як кіно у тому сенсі, в якому кіно зазвичай існувало перше з гаком століття, “Солтберн” не надто цікаве, тобто як явище, ізольоване до мерехтіння світла на екрані із звуком з динаміків разом з ієрархічною системою поглядів на нього, які спускаються з щодалі менш авторитарних висот. А от як соціальна ситуація, для якої інтернет і соцмережі стали стероїдом, що розпомпували її до героічних розмірів і надали всі можливості для горизонтального життя фільму, “Солтберн” є дуже гарною, вдалою і влучною стрічкою, оскільки є в цій системі функціональною одиницею. Більш того, “Солтберн” якраз потребує уваги і свого публічного перетравлення. Далі "Солтберн / Saltburn (2023)"