If tasked with making a map of Ukraine through its representation in contemporary cinema one would inevitably find that Kherson oblast is almost exclusively covered by films of Roman Bondarchuk. His sophomore fiction feature continues to picture a pretty consistent image of it as a semi-magical territory where every marvel is mirrored by monster. The Editorial Office builds a more rational and social environment allowing to see the film in a wider context and possibly even connect this territory with the rest of the country. The most interesting thing about the Editorial Office, I would presume, is that the film gives an opportunity to talk about the ontology of reality it depicts and its own style as well. Далі "The Editorial Office (2024)"
Якщо складати мапу представлення регіонів України в сучасному кіно, то Херсонська область, як здається, буде зайнята майже виключно фільмами Романа Бондарчука. З першого його ігрового фільму “Вулкан” степовий південь України має досить конкретний образ неосяжної розумом напівмагічної території, де чудеса зустрічаються з чудовиськами.“Редакція” оперує у схожому просторі, але більше раціоналізує його і насичує соціальними елементами, даючи змогу розглядати його у ширшому контексті. Втім, найцікавіша його риса, я думаю, в тому, що “Редакція” дає досить рідкісну можливість в нашому кіно говорити про онтологію продемонстрованої реальності і водночас свого власного стилю. Далі "Редакція / The Editorial Office (2024)"
Фільм Тоні Ноябрьової є представником вже головного тренду українських фільмів останнього року — про підлітків у буремні 90-і. Таких фільмів з’явилося у цей період три. Це “Я і Фелікс” і “Назавжди-назавжди” і “Ти мене любиш?”, які запрошують думати про себе як про трилогію “ошелешені і спантеличені” в урбаністичних, але разюче неоднакових соціальних середовищах в різних точках декади. Сеттінг “Ти мене любиш?” складається з Києва 1990-1991 років і розповідає історію 16-річної молодої жінки з привілейованої родини творчої інтелігенції, розпад якої співпадає з розвалом держави на ім’я СРСР. Далі "Ти мене любиш? / Do You Love Me? (2023)"
“Вересень” напевно є головним українським довгобудом новітньої епохи. Він переміг ще на пітчингу держкіно в 2012 році,а виходить на екрани в 2023. Тоді, як здається, фільм що мав назву “Шлях мерця” з медіа-зіркою Миколою Вереснем в головній ролі мав бути здійсненною Георгієм Фоміним мрією багатьох, що хотіли знімати жанрове кіно. Це мала б бути мета-постмодерністська треш-горор-комедія, яка, звісно, була глибоко алегоричною й мала захопити світові кінотеатри на більшість періоду між першим та другим “Аватарами”. На менше ніхто б не погодився. Далі "Вересень / Bloody September (2023)"
«Памфір» є порушником кордону. Це цікаво писати про фільм, герой якого має згадати своє контрабандистське минуле. Дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука має відношень до одразу двох «українських кінематографів», які мало перетинаються. Далі "Памфір (2022)"
Вже після перегляду про «Клондайк» ніби хочеться думати як про дещо театральне кіно про життя однієї родини в одному будинку десь всього лише в декількох кілометрах від падіння Боїнгу-777, збитого російським «Буком» у день 17 липня 2014 року та два наступних. І в цьому парадокс враження від фільму, – в перші п’ять хвилин “Клондайк” дуже виразно демонструє чому його повноцінна театральна постановка неможлива. Далі "Клондайк / Klondike (2022)"
«Відблиск» – це, напевно, найбільш довершений фільм нової ери творчості Валентина Васяновича, що почалася з «Рівень чорного» в 2016 році. Найбільш досконалий технічно, найбільш цілісний та закінчений, як це видається, але ці характеристики треба розуміти в контексті того, що робить режисер останніми роками. Далі "Відблиск (2021)"