Прем’єри “Бідолашних створінь” Йоргоса Лантімоса та “Жнива” Афіни Рахіль Цанґарі розділяє 367 днів – це календарний рік та два дні. Обидві відбулися під час Венеційського кінофестивалю. Обидва фільми були частинами основної конкурсної програми. Лантімос і Цанґарі очевидно пов’язані – тут треба говорити навіть не про “грецьку дивну хвилю”, до якої вони самі себе не бачать належними, а про те, що вони неодноразово працювали разом. Цанґарі була продюсеркою трьох перших фільмів Лантімоса. Обидва ці фільми разюче різні, але їх ніби створено для порівняння один з одним. Чим більше я думаю над цими фільмами, тим більше знаходжу між ними настільки багаточисельні, різноманітні і повні рими, що фільми починають здаватися то антитезами один одного, то андидотами, то доповненнями. Далі "“Жнива” (Harvest, 2024) / “Бідолашні створіння” (Poor Things, 2023)"
У 1948 році чесько-єврейський театральний режисер Карел Радок зафільмував у місті Терезіні ігровий фільм “Далека подорож”, ідея якого народилася у чесько-єврейського юриста Еріка Колара у таборі Терезінштадті, куди він потрапив у… Далі "Далека подорож / Daleká cesta (1949): Естетика правди та естетика істини"
17 лютого, приблизно через місяць, як він сходив на першу версію “Тіней” Джона Кассаветіса, у своїй у колонці в Village Voice Йонас Мекас розмірковує про відомий осередок непристойних розваг, 42 вулицю Мангеттена. Далі "Йонас Мекас йде на нудистський фільм"
В історії кіно США немає іншого фільму, який би так само часто визнавався початком “сучасного незалежного американського кіно”, як “Тіні” (Shadows, 1959), а його режисера – чи не його винахідником. На… Далі "Йонас Мекас лютує: дві версії “Тіней” Джона Кассаветіса"
“Спеціальне відділення ” не належить до найвідоміших фільмів Коста-Гавраса. Хоча цей фільм отримав приз за режисуру в Канах і викликав досить жваву дискусію у Франції, де ще не звикли до нагадувань про колабораціонізм часів режиму Віші у кіно, сьогодні він значно поступається відомістю попереднім “Зізнанню” (L’aveu, 1970) і “Стану облоги” (État de siège, 1972), не кажучи вже про два головні супергіти режисера, “Дзету” (Z, 1969) і “Зниклий безвісти” (Missing, 1982). Втім, “Спеціальне відділення” є певним фіналом раннього періоду у фільмографії режисера. В ньому посилені звичні для фільмів режисера риси, оповідальна структура ще більше відходить від конвенційної, ніж зазвичай, що призводить до достатньо вибагливого для перегляду фільму. Головним фокусом цього тексту є дві сцени засідання колабораційного французького уряду Віші під час Другої Світової війни, на яких обговорюється, а й потім підписується закон про створення спеціального політичного суду. В обох сценах Коста-Гаврас застосовує однаковий прийом, ховаючи обличчя одного із присутніх на цих засіданнях – президента Філіппа Петена. Далі "Спеціальне відділення / Section spéciale (1975): дві сцени засідань уряду Віші"