Фільми Веса Андерсона ніколи особливо не ховали, що його герої не є людьми, а перш за все персонажами, які живуть у структурованій вигадці. В “Астероїд-Сіті” він старанно та ретельно завертає свій черговий кінольодяник у таку величезну кількість яскравих обгорток прямо на наших очах, що сам цей процес стає предметом фільму, який всередині фільму можна позначити як складання уяви у конкретну історію та її шлях від задуму до втіленняі і подальшої інтерпретації. Якщо кожен режисер з анальною особистістю (anal retentive) має колись зняти свій 8 з половиною, то “Астероїд-Сіті” — безперечно він самий для цього режисера. Далі "Астероїд-Сіті / Asteroid City (2023)"
“Астрал: червоні двері” видається цікавим, здається, лише у контексті того як змінювалася концепція горор-франшизи з часом. Особливо через те, що творці “Астралу” Лі Уеннел та Джеймс Ван є центральними фігурами в серіалізації мейнстримного, прокатного й досить високобюджетного горору останніх двадцять років. Як окремий фільм це болюче посередня стрічка — з одного боку захищена високопрофесійним середовищем всіх причетних до неї від жалюгідної безпомічності виконання, а з другого — скерована на [високопрофесійне] повторення заяложених тропів. А от як п’ята стрічка в франшизі, яка сконструйована за трендовими правилами, вона цікава. Перш за всим, що є спробою повернутися до традиційного поводження горор-серій, в яких сиквел був продовженням історії минулої частини. Далі "Астрал: червоні двері / Insidious: The Red Door (2023)"
“Барбі” Ґрети Ґервіґ — ідеальний приклад чому кіно досі є одним з основних посередників між світом ідей та світом продуктів, які є водночас продовженнями певних ідей та реакціями на них. Цей фільм є ідеальним майже як сама Барбі, що гнучко підлаштовувалася до зміни культурних ландшафів своїх ринків, щоб залишатися такою самою ідеальною навіть в своїй імперфектності. І режисерка Ґрета Ґервіґ є такою самою ідеальною Барбі режисури голлівудського мейнстріму, яка перенесла продукт у кіноформу за гроші самого продукту, що зобов’язує принаймні не бути злим, й водночас існувати в тій чутливості, яка апелює до художніх якостей й навіть авторського погляду, який не мусить нібито мати обмежень на те наскільки злим має бути автор кінотвору. Ідеальною, тому що є очевидним, що розробка “Барбі” з самого початку починалася з розумінням цих протиріч. Далі "Барбі / Barbie (2023)"
Фільм Феліпе Гальвеса, що дебютував в Канах цього року, — це, безумовно, політичне кіно, важливе саме для цього моменту та свого місця. Два важливих персонажів фільму є історичними фігурами. Перший — це Хоче Менендес, бізнесмен іспанського походження, що на початку 20 століття був володарем суттєвої частини Вогняної землі та розводив там вівець. Інший – “червона свиня” (chanco colorado) Александр МакЛеннан – вбивця, ґвалтівник та злочинець, відповідальний за десятки смертей автохтонного населення острова, який діяв приблизно в той же час, що і наш перший герой. Як вони пов’язані? До недавня – ніяк. Далі "Поселенці / Los Colonos (2023)"
Ця стаття, що вийшла в журналі Film Quarterly в квітні 1963 року, є прямою відповіддю на “Нотатки до авторської теорії” Ендрю Сарріса. Ця досить жорстка та часто дотепна стаття спровокувала досить відому критичну війну середи прихильників “авторської теорії” Сарріса та її противників в 1960-х роках, втім, її значення останніми десятиліттями оцінюється як значно скромніше, ніж вважалося раніше. Далі "Полін Кейл “Кола та квадрати” / Pauline Kael Circles and Squares (1963)"
“Вересень” напевно є головним українським довгобудом новітньої епохи. Він переміг ще на пітчингу держкіно в 2012 році,а виходить на екрани в 2023. Тоді, як здається, фільм що мав назву “Шлях мерця” з медіа-зіркою Миколою Вереснем в головній ролі мав бути здійсненною Георгієм Фоміним мрією багатьох, що хотіли знімати жанрове кіно. Це мала б бути мета-постмодерністська треш-горор-комедія, яка, звісно, була глибоко алегоричною й мала захопити світові кінотеатри на більшість періоду між першим та другим “Аватарами”. На менше ніхто б не погодився. Далі "Вересень / Bloody September (2023)"
Гарного фільму повинно бути багато — погоджуючись з такою посилкою, принаймні як здається з огляду на 179 хвилин хронометражу його нового фільму, Арі Астер приступав до монтажного періоду свого “Усі страхи Бо”. Ми живемо в епоху гарних фільмів, в яку така чеснота як лаконічність не більше ніж рудимент. Фільми Арі Астера ставали з часом все кращими теж —з 129 хвилин “Спадковості” (Hereditary, 2018) був стрибок до 148 у “Сонцестоянні” (Midsommar, 2019), трирічна пауза, й нарешті “Усі страхи Бо”, що наблизився до найкращих фільмів у світі, якими є, за загальним консенсусом, фільми серіалу на ім’я “всесвіт Marvel Далі "Усі страхи Бо / Beau is Afraid (2023)"