Цей фільм не про гроші. Цей фільм не про гроші. Цей фільм не про гроші Цей фільм про віру. Напевно, так можна визначити центральну тему нового фільму Крейга Ґіллеспі, принаймні, як він подає себе? Історія шорт-сквіза компанії Gamestop на біржовому ринку наприкінці лютого 2021 року, про який чули навіть ті, хто до цього не знав навіть що таке reddit, і, можливо, навіть біржа, є близнюком “Гри на пониження” (Big Short, 2015). Втім хто з них злий, а хто добрий не зовсім зрозуміло. “Шалені гроші” розповідає про людей, які робили рівно навпаки порівняно з героями фільма Адама МакКея, але, врешті-решт, обидва фільми є надихаючими історіями про героїв, що плювали проти вітра в біржовому світі, але, як виявилося, прогноз погоди був невірним. Чи ні?
Почасти не зовсім. “Гра на пониження” принаймні існувала в сталій реальності, де були закономірності і правила, які базувалися на якійсь дійсності. Власне, в фільмі МакКея в тому справа і була, що зіграла ставка на реальність в той час як ринок існував в удаваній, яку накачував повітрям, поки її не розірвало. “Шалені гроші” існує в релятивістській реальності, де реальність — це те, що нею вважається, й якщо віруючих в певну її варіацію набереться достатньо, вони можуть завалити кого завгодно.
Отже, це фільм про віру. Тобто, я не хочу нікого плутати. Це дуже відома історія як зовсім не багата людина на ім’я Кіт Ґілл, відома на реддиті за ніком DeepFuckingValue і “Ревуче кошеня” (Roaring Kitty) на ютубі, з 2019 року вклалася на біржі в компанію GameStop, що володіла мережею магазинів по продажу відеоігор. Волл-Стріт типово ставив проти неї, оскільки загальний хід еволюції передбачав те, що продажі ігор переходять в онлайн, тому ставити проти офлайнового рітейлу треба. Хто робить інакше, просто заробляє для великих гравців фінансового ринку дурні гроші (це назва фільму, яку необґрунтовано спапслюжила наша прокатна назва), бо робить дурні ставки. Гілл вважав інакше, публікуючи свої аналізи онлайн, і зрештою переконав досить велику кількість людей, які також вклалися в акції компанії, що зрештою в 2021 році призвело до появи перших мем-акцій, тобто до тих цінних паперів, що ростуть в ціні через активність соцмереж, яка з якогось часу перевищила критичну масу і почалася неконтрольована ядерна реакція на фінансовому ринку США. А це, в свою чергу, до ситуації, коли банкіри з Вол-Стріт і якісь анонімні юзери з застосунками для біржової торгівлі, ставили один проти одного. В якійсь час цей процес почав нагадувати світоглядний конфлікт, і питання перемоги сторін залежало від того в кого більше грошей, терпіння і, власне, віри. Ця ситуація не була подібною до типових ситуацій, наприклад, класичних профсоюзних страйків в Європі і США, коли індустрія мала незрівнянно більший ресурс, якого, зрештою, не вистачало страйкарям, бо їсти треба. В нашій історії тих, хто купував акції Gamestop стало занадто багато, а отже вони в цій точці і в цей час зрівнялися з мільярдними фондами, які змагалися проти них. Сама компанія Gamestop тут взагалі не мала ніякого значення. Напевно, вона тоді почувалася як груша, яку з двох різних сторін лупцюють два суперчемпіони по боксу, й навряд мала навіть змогу сказати щось на кшталт “припиніть”.
Саме в фільмах про віру чи не головним тропом є те, що віра змінює реальність. Чи реалізована вона в протестантсько-релігійному дусі індивідуальної віри старезного класика поважного європейського кіно Карла Дрейера в “Слово” чи фентезийно-містичному в “Поле його мрії”, де фермер з Айови у виконанні Кевіна Костнера з якогось здригу починає будувати на своєму полі бейсбольний майданчик. Про групову віру можна навіть не згадувати, тому цих фільмів як бісів в тих нещасних свинях з Євангелія від Луки — легіон.
Й оскільки “Шалені гроші” є фільмом білих людей про білих (незважаючи на реальний колір їх шкіри) людей, які живуть в парадигмі християнської культури, цьому фільмові потрібен свій месія — Ісус, який зрештою всіх переможе. Він, на диво, має обличчя Пола Дано (Кіт Ґілл). На диво, тому що неймовірно обдарований Дано, як відомо, використовувався кіноіндустрію не для того, щоб когось перемагати, а переважно для того, щоб його довго і нещадно били головні герої, від Деніела Дей-Льюїса з кеглею в “Нафті” (There Will Be Blood) до Г’ю Джекмана в “Полонянках” (Prisoners, які, напевно, коректніше назвати “Полоненими”). На цих двох найбільш відомих актах насильства убік героїв Дано, звісно, список не вичерпується. Можна зустріти навіть цілі підбірки, де всі факти побиття Пола Дано в кіно ранжовані з точки зору що довелося пережити його героям. Цей тренд зрештою таки змінився десь п’ять-шість років тому, й в героїв Дано з’явилися значно ширші обов’язки. Але не забувся. І якщо вже я порівняв героя Дано з Ісусом, чи варто очікувати хоча б часткової реанімації характерної особливості використання Пола Дано? Бо Ісус зрештою воскреснув і тріумфально відлетів неба, залишивши своїм апостолам новий заповіт з богом, але ж до до цього його били, розп’яли і він помер, прибитий до хреста. Майже.
Але ж знову треба дісклеймер та нагадування. Ісуса тут зовуть “кошеня, що реве” і наше кошеня стрімить на ютубі з біржовою аналітикою, а 35-річний Кіт Ґілл, його аватар в реальності, живе в одноповерховому будиночку в забацаному Броктоні, Массачусетс з жінкою та маленьким пупсом-дівчинкою і, як і кожен нормальний нерд, сидить в підвалі, де обладнав студію-кабінет, звідки віщує світові про свої фінансові відкриття. Так само і його апостоли, кожному і кожній з яких фільм дасть свої п’ять хвилин в фільмі — це звичайні люди, що бачать наше “кошеня” онлайн і вирішують зробити ставку на той самий GameStop про який він так впевнено розповідає. Це медсестра, це дві студентки, це працівник одного з магазинів GameStop, причому для кожного фільм дає титром його чисту вартість, і часто вона мінусова — вони в боргах. Отже, ми не зовсім в новозавітній реальності, хоча наші фарисеї і садукеї, тобто голови фондів та інших босів фінансових спекуляцій, на диво схожі на біблійних антагоністів. За головних відповідають Вінсент Д’Онофріо і Сет Роген, причому їх єврейське походження і очевидно нехристиянський статус фільм навіть не ховає, даючи персонажу першого прізвище Коен, а на маківку іншого в одній з сцен поклавши кіпу. Роль Пілата і римської адміністрації в цій реінкарнації біблійного сюжету грає державна Комісія фінансових послуг, яка теж ефективно вмиває руки. Героя Дано, щоправда, тут не катують і не вбивають, втім, свою смерть він переживе, однак теж з оглядом на сутність фільму. Тут це онлайн-смерть у той критичний період, коли так багато залежить від його позиції і коли може бути все втрачено. І звісно він повернеться, стверджуючи всіх інших вірян в новому фінансовому заповіті.
Якщо перекласти все сказане вище на людську мову, “Шалені гроші” ясно розповідає історію про те як “маленькі люди покарали великих нечесних трейдерів-кровосісів в нашому світі, де, здавалося б, багаті стають тільки багатшими, а бідні тільки біднішими”. Власне, це чиста правда. І фільм, треба віддати належне, не намагається сказати, що цей випадок системно змінив велику гру – це саме одиничний випадок реваншу групи ображених людей в боргах на крихітну групку тих, хто жере занадто багато. Так обидві групи і зображені. Як відомо сьогодні, мем-акції і соцмережі є частиною фінансової аналітики, вони включені в гру. Втім, “Шалені гроші” не хоче бачити, що цей шорт-сквіз, тобто різкий стрибок акцій, був, окрім іншого, пірамідою, яка неминуче б рухнула й з руїн якої вибралися далеко не всі. Фільм розповідає тільки історії справжніх апостолів, які заробили на цьому, а не тих, хто вклався занадто пізно і не зміг вийти коли це було вигідно. Як і усіляке кіно про віру в релігійному сенсі, а не соціальному, “Шаленим грошам” абсолютно все рівно що сталося з тими, хто хрестився тільки тому, що так робили всі, щоб відчути примарну єдність з іншими. Він любить лише тих, хто справді увірував, міг процитувати символ віри і був готовий на жертви.
І, зрозуміло, у якості корпоративного продукту “Шалені гроші” виглядає ще смішнішим, але чутливості Ґіллеспі не вистачає на нюанси чи двозначності, щоб зробити фільм більш збалансованим чи хоча б більш образливим. Якщо б за подібний матеріал взявся хтось на кшталт Армандо Януччі, то можна не сумніватися, що дісталося би абсолютно всім. Ґіллеспі же зняв “надихаюче” кіно, причому для досить невеликої частини привілейованого світу. До того ж, “Шалені гроші” на диво офлайновий фільм про подію, яка відбулася не в фізичному навіть світі і призвела до експоненціального росту віртуального світу фінансів, який і сам є вигаданою і умовною реальністю, релігійним виміром, який, однак, який тепер включає ще групові дії і поведінки сотень мільйонів людей, що мають доступ до фінансових інструментів. “Шалені гроші” знає, що історія шорт-сквіза є історією демократизації цього світу, але свій медіум просто не розуміє, думаючи, що інтернет – це просто спосіб зв’язку чи передачі інформації між дискретними, цілком відповідальними за свої дії людьми, що раз за разом і демонструє.
Він гарно розважає, чому його пласкість і одновимірний характер якраз допомагає, й тут Ґіллеспі демонструє свої найкращі навички у створенні нарізки сцен, задача яких бути яскравішими за попередні. Він навіть переконливий, завдяки тому, що Ґіллеспі якраз вміє збирати фільми, працювати з акторами і створювати той емоційний фон, який допомагає вірити його героям, сумувати і радіти разом з ними, принаймні, поки не закінчився фільм. Отже, він веде себе як талановитий шарлатан-проповідник, який хоче не більше і не менше, а ваші дурні гроші за ту крихту надії, віри і теплоти, яку він подарував вам своєю проповіддю. Втім, не давати йому їх, особливо такому фільму з такою темою, якось теж глупо. Гроші ж нічого не варті. Це просто ідея, в яку ми всі віримо. Втім, якщо все-таки означити “Шалені гроші” як фільм про віру, то ця віра якраз в гроші. Власне, всі герої вірять в гроші, просто з різною якістю. Це фільм про ідейну битву між добрими грішми і злими. І тепер, якщо ми повертаємося до того, що “Шалені гроші” є корпоративним продуктом, це значить, що він хоче, щоб ми віддали йому свої добрі гроші, які за допомоги цього акту перетворяться на злі. Теж не надто розумно.
