Даний текст є перекладом частини тексту Райнера Вернера Фассбіндера про шість фільмів Даґласа Сірка, що присвячена його фільму 1956 року «Написане у повітрі» (Written on the Wind). Вплив Сірка на Фассбіндера є широковідомим. Серед фільмів Фассбіндера є навіть своєрідний рімейк фільму Сірка – це «Страх з’їдає душу» (Angst essen Seele auf, 1974), що є вільною інтерпретацію фільму «Все що дозволено небесами» (All That Heaven Allows, 1955). Також в 1979 році Фассбіндер зніметься в короткометражному фільмі «Блюз Бурбон-стріт» (Bourbon Street Blues, 1979), одним з режисером якого буде Даґлас Сірк. Цей текст вперше було опубліковано німецькою в Fernsehen und Film, no.2, February 1971. Даний переклад зроблено за англійським перекладом збірки статей, присвячених Даґласу Сірку Едінбургського кінофестивалю, виданого до першої в історії ретроспективи Даґласа Сірка, що відбулася на фестивалі 1972 року та яку відвідав сам режисер.
Пер. За: Douglas Sirk, ed. by Laura Mulvey & Jon Halliday. – Edinburgh Film Festival, 1972. – p.97-101
«Написане у повітрі» – це історія супербагатої родини. Роберт Стек грає сина, який ніколи та ні в який спосіб не був кращим за свого друга Рока Гадсона. Роберт Стек вміє витрачати гроші: літає літаками, пиячить та зваблює дівчат. Рок Гадсон його вірний компаньйон. Але вони нещасливі. В їх житті немає любові. Потім вони зустрічають Лорен Беколл. Зрозуміло, вона є не є схожою на інших жінок. Вона прямолінійна, заробляє на життя сама, практична, вона ніжна та співчутлива. Тим не менш, вона обирає поганого хлопця, незважаючи на те, що хороший хлопець, Рок, пасує їй значно краще. Рок теж працює, практичний, співчутливий та великодушний, як і вона. Вона обирає того з ким на великій дистанції в неї нічого не вийде. Коли Лорен Беколл вперше зустрічає батька Роберта Стека, вона благає того дати йому другий шанс. Просто огидно бачити як вона живцем ріже хорошого хлопця та робить все для поганого. Й так, все неодмінно піде шкереберть. Давайте на це сподіватися. Сестра, Дороті Мелоун, єдина, хто закохана в того, кого потрібно, тобто в Рока Гадсона, та непохитна у своїй любові, яка, звісно, є повною нісенітницею. Це має бути повною нісенітницею, коли кожен інший гадає, що його сурогатні дії і є щось справжнє. Цілком зрозуміло, що все, що вона робить, вона робить тому, що не може мати цього справжнього.
Лорен Беколл є сурогатом для Роберта Стека, тому що він має знати, що ніколи не буде її кохати. Як і вона його. Батько тримає в руках макет нафтової вишки, що виглядає як сурогатний прутень. Й коли Дороті Мелоун, єдина членкиня родини, що вижила, тримає цей прутень в руках наприкінці фільму, він виглядає принаймні так само зловісно як і телевізор, що його отримує на Різдво Джейн Ваймен (відсилка до “Все, що дозволено небесами – прим. пер.), котрий , в свою чергу, є сурогатом для її розлючених на неї дітей сказати “йди до біса”, так само як і нафтова імперія Дороті Мелоун є замінником сурогатом Рока Гадсона. Сподіваюся, що в неї нічого не вийде й вона з’їде з глузду як Маріанна Кох в «Інтерлюдії». Божевілля це знак надії для Даґласа Сірка, принаймні мені так здається.
В «Написане у повітрі» Рок Гадсон є загалом найбільший бісовий впертюх на світі. Як він взагалі не відчуває хоч краплі того палкого бажання Дороті Мелоун до нього? Вона пропонує себе, та бігає за хлопцями які хоч чим нагадують нього, щоб він нарешті зрозумів. І все що він може сказати це «Я б ніколи не зміг тебе задовольнити». Боже мій, він би зміг. Поки Дороті танцює в своїй кімнаті, танцює танець мерця, – може, це саме той момент початку її божевілля, – її батько помирає. Ві помирає тому що винуватий. Все життя він пестував віру в те, що Рок Гадсон був краще, ніж його рідні діти, й, кінець-кінців, він дійсно був. Він ніколи не міг робити те, що бажає, й тому завжди думав про батька Рока, в якого ніколи не було грошей, проте він ходив полювати коли йому заманеться піти на полювання, як про кращого тата, ніж був він. Його діти просто бідні, одурені йолопи. Вірогідно, він відчуває свою провину, й вона його вбиває. В будь-якому випадку, це розуміє глядач. Його смерть не є жахливою.
Оскільки Роберт не кохає Лорен, від хоче від неї дитину. Чи оскільки Роберт ніколи не мав шансу досягнути бодай чогось, він хоче принаймні стати батьком. Однак його спроби виявляють його фатальну слабкість. Роберт знову починає пиячити. Тепер стає очевидним, що з Лорен Беколл немає зиску для її чоловіка. Замість того, щоб почати пиячити з ним, для того, щоб зрозуміти щось про його біль, вона стає шляхетнішою та бездоганнішою ніж коли-небудь, нас нудить від неї все більш та більше, й ми тепер бачимо все наочніше як гарно вона б зійшлася з роком Гадсоном,від якого нас так само нудить та який так само шляхетний. Люди, що виховані буди корисними та з повною головою зманіпульованих мрій, завжди ні на що не годні. Якщо б Лорен Беколл жила разом з Робертом Стеком – не поруч з ним, за ним чи для нього, – він би скоріше б повірив, що дитина, що її вона очікує, справді його. Він не мав би страждати. Але в тому як є, дитина справді належить більше Року Гадсону, хоча він так і не спав з Лорен.
Дороті вчиняє погано, підбурюючи свого брата проти Лорен та Рока. Менш з тим, я люблю її так, як зрідка любив когось у кіно як глядач. Разом з Даґласом Сірком я йду по слідам людського відчаю. У «Написане у повітрі» хороше, «нормальне», «прекрасне» є завжди безкінечно огидним; злі, слабкі та розпусні натомість викликають співчуття. Навіть маніпулятори добра.
І знову таки, подивіться на будинок, де відбувається дія. Визначена, так би мовити, велетенськими сходами. Та дзеркалами. Та безкінечними квітами. Та золотом. Й холодністю. Будинок, який можна побудувати тільки маючи купу грошей. Будинок облаштований всім, що є ознакою справжніх грошей, та в якому ніхто не може почуватися природно. Він наче Октоберфест, де все різнокольорове та в постійному русі, однак ти відчуваєшся наодинці серед інших. Людські емоції ростуть в найдивніший спосіб у будинку, що побудував Даґлас Сірк для родини Гедлі. Освітлення в Сірка не зробиш більш неприродним. Тіні виникають там, де їх не може бути, що народжує почуття, на які в інших обставинах ми залишили б непоміченими. Так само і камера в «Написане у повітрі» майже завжди нахилена, зазвичай із зйомкою знизу, й тому найдивніші події цієї історії відбуваються на екрані, а не тільки в глядацькій голові. Фільми Даґласа Сірка вивільняють голову.