Шість молодих людей у фургоні прямують на ферму десь в Техасі влітку 1979 року з наміром зняти новий «Деббі підкорює Даллас», тобто порно-стрічку, яка підкорить чарти продажів нового геймченджера в індустрії – домашнього відео. Але ще до того, у першій ж сцені фільму, ми бачимо цю саму ферму через одну добу. Там розгублено ходять полісмени, намагаючись не потрапити в калюжі крові та переступаючи через тіла.
«Х не робить ніяких секретів. Розумний перший крок в розумній стрічці. Навіть не знаючи чому події фільму розміщені в 70-і та до яких фільмів буде апелювати стрічка Ті Веста, глядач приблизно буде знати цю історію. Немає сенсу ховати, що біля будиночку в південних хащах США завжди існує щось зловісне: болотний монстр, русалка-конфедератка, скалічений 20 років тому дітьми кухар літнього табору чи звичайні мешканці півдня, які в перервах між тим як роблять дітей зі своїми сестрами, вдягають маски з шкіри обличчя попередніх жертв та вирушають зачищати свою священну землю від розпусти у вигляді міських студентів-лібералів, брудних гіпі та інших чужорідних елементів. Попри те, що розквіт фільмів про «південну гостинність» та купу супутніх історій, які стали частиною горору, був більше 40 років тому, їх ревізії, омажі та пародії настільки багаточисельні, що нашому фільму ховати нічого.
Поєднання слешеру та теми кіно теж не нове. Не забуваймо про «Того, що підглядає» (Peeping Tom 1960). Фільм Майкла Павела, що зламав йому останок кар’єри – перша, здається, стрічка про вбивцю з кінокамерою, що розпочала самосвідоме вивчення в горорі тему вуайеризму глядача та творця в кно і водночас режисури як насильства над реальністю та людьми. В очах багатьох в час свого виходу цей фільм також мав зв’язок між кіно, жахом та непристойністю сексуального характеру – зв’язок всіх цих елементів разом ми майже не побачимо в горорах 70-х. Хоча сама тема кіно та навіть зйомок кіно в них постійно присутня, цей жанр, від багаточисельних фільмів на тему снафу («Снаф», нещодавно відкритий «Ефекти», «Затемнення», «Останній будинок в тупику» тощо) до «Пекла людожерів», тільки епізодично цікавився звя’зками, що в дійсності поєднували горор та порно на дуже багатьох рівнях: через людей, історичну роль обох як «непристойних» жанрів та їх низький культурний статус, технологій зйомок та місце в кіноістаблішменті 70-х. Й навіть іноді літеру, що винесена в назву фільму (вона значить віковий рейтинг фільму). Всі три елементи є в X, і це його друга розумна риса.
Нарешті третя розумна риса фільму є наслідком двох попередніх. Наші герої приїжджають на ферму в Техасі, щоб зняти порно. Тобто, вони будуть займатися сексом та знімати це на плівку, поміж інших, не таких цікавих активностей. Вбивства в слешері давно пов’язали із сексуальною поведінкою його персонажів. Того, хто займається сексом в слешері вбивають раніше – це знають навіть персонажі «Крику». Цей сюжетний стереотип можна не коментувати з точки зору історії осмислення жанру та яке конкретне місце посідає в ньому наш фільм. Х свідомо побудований у відповідності до поп-культурних шаблонів, які не будуть визначати що таке «слешер» та з яких фільмів він складається. За «правилами» «слешеру» поведінка тутешніх героїв аж вимагає яких-небудь вил у живіт від обурених місцевих мешканців. Бо те що вони роблять – скандальна провокація!
Героїв шість. Це троє виконавців – старлетка Максін (Міа Гот), яка бачить цей фільм як її квиток до слави, та більш досвідчена пара з Бобі-Лін (Бріттані Сноу) та Джексона (Скотт Мескуді). Це продюсер та «наречений» Максін на ім’я Вейн (Мартін Гендерсон) – одна з небагатьох очевидних відсилок до вестерну разом з першим кадром фільму, що є ремінесценцією першої сцени «Шукачів» (Searchers, 1956) Джона Форда з Джоном Вейном. Нарешті, це двоє людей студентського віку, що будуть знімати новий порно-гіт – режисер та оператор ЕрДжей (Овен Кемпбелл) та Лоррейн (Дженна Ортега), яка відповідає за цілком необов’язковий в порно 70-х звук, котрий часто додавали потім. Вони є парою. Їх вік та цікавість не до порно, а до кіно роблять цілком можливим ідею про те, що вони справді студенти та вчаться на відповідних кіноспеціальностях. Ще більш вірогідним таке припущення робить ідея ЕрДжея зняти якісне кіно, «гарне порно» та надати йому авангардних, європейських рис. Хлопчику вже напхали повну голову годарів, однак його бажання пристосувати все це до порно цілком гідне похвали.
Вони орендують не основний будинок ферми, – в тому продовжують жити його власники, подружжя майже античного віку, яке складається з дідугана на ім’я Говард та його дружини, ім’я якої Перл. Кінокоманда знімає сусіднє приміщення – довжелезну одноповерхову будівлю, побудовану для військових ще за часів громадянської війни в США і інтер’єри якої майже не змінилися з тих часів. Отже навіть в деталях фільм не забуває встановлювати необхідні зв’язки із стереотипами в кіно про історичний антагонизм між конфедераційним традиціоналістським півднем та ліберальною північчю. В ньому та сусідньому сараю для худоби наші герої починають знімати свій фільм, який називається «Доньки фермера» та, з огляду на ті сцени що ми бачимо, є надтиповим фільмом про стомленого подорожнього, чия автівка зламалася, а в будинку, куди він звертається по допомогу, немає телефону, проте є дві доньки фермера. Цікаво, що фільм такою назвою дійсно існував, але, як і багато порнофільмів 70-х, він значно відрізняється від пізніших конвенцій, де сюжетні ситуації створювалися так, щоб вони вели до сексу якнайшвидше. Оригінальний «Доньки фермера» режисера Зебеді Колта (псевдонім Едварда Ерла Марша, людини з вкрай цікавою біографією) – досить брутальне кіно, що більше нагадує порно-рімейк класичного фільму Вільяма Вайлера «Години відчаю» (Desperate Hours, 1955), причому навіть більш сюжетно різноманітний, ніж оригінал. Колт – один з небагатьох режисерів порно 70-х, хто дуже послідовно знімав досить травмонебезпечні фільми, в яких секс міг виконувати навіть сюжетні функції. Однак, те, що наш фільм тільки встановлює поверхневий зв’язок через назву та не користується контентом, є можливою ознакою часу фільму. Наш «Доньки фермера» знімаються для відеоринку. Хоча справжні сюжети в основній масі фільмів протрималися в порно до майже середини 80-х, відеоринок спочатку їх спростив, а потім майже винищив. Він спрощував все, тому що його головною ознакою було здешевіння вироблення фільму. Окрім всього цього, порнофільм всередині X використовує сюжетний троп, який однаково придатний як для порно, так і для горору – людина, в якої зламалася автівка, заходить в чужий будинок по допомогу.
Далі Х, знов таки, чинить розумно. Він не робить клон з слешеру 70-х, бо навіщо це робити фільму, який свідомо підкреслив дистанцію з каноном тієї епохи. Але він і не виходить за його межі, бо немає ніякого сенсу робити це, так довго перед тим встановлюючи статус відносин з каноном тієї ж епохи. Х додає своїм вбивцям мотивацію, яка пояснює чому ж «монстрів» в цьому фільмі так дратують люди, що займаються сексом. Не те, щоб в слешерах цих мотивацій не було, але зазвичай вони не пов’язані з сексом як таким. А в Х привід пов’язаний саме з сексом, але не як ознакою «розпусти» чи чогось подібного, чого ми б мали очікувати від мешканців консервативної провінції. Наші антагонисти просто застарі для сексу. Вірніше, чоловік Перл більше не може її задовольнити через слабке серце, що скоро стає проблемою для всіх гостей ферми. Тому Х, насправді, важко назвати горором. Він ніяк не демонізує подружжя, а використовує тільки декоративне оздоблення для того, щоб фільм здавався ним: ракурси, ситуації, тельбухи, повільне відрізання голови та навіть теплу подяку Лючіо Фульчі за сцену з оком в «Зомбі 2». «Монстри» цього фільму викликають значно більше жалю та суму, ніж повинні антагонисти в горорах. Й, до речі, протагоністи не викликають однозначно симпатії. В Х не та ситуація, коли студент заходить до будинку і його без усілякої прелюдії починають різати на шматки. У такому випадку, майже випадку «Техаської різанини бензопилою», наші симпатії повністю на боці героїв. Тут не зовсім. В Х кожен має свою ваду.
Наш режисер фільму ЕрДжей – це лицемірство. Його ліберальність виявляється примарою, коли мова зайде про його дівчину, яка теж захоче знятися в фільмі. Продюсер фактично змушує хазяїна ферми поселити всіх шістьох, коли з ним домовлялися лише про одного, до того ж порушує заповіти власника будинку, який спеціально просить не поводитися непристойно. Для Джексона, ветерана В’єтнаму, – це самовпевненість, з якою він ставився до діда в кожній з ситуацій. Для Бонні-Лін – поблажливість, з якою вона ставиться до Перл в сцені біля ставку. Звісно, всі ці «вади» виявляються смертельними тільки тому, що вони зустрічаються з надто брутальною, спотворено перебільшеною реакцією, причому не завжди ці вади мають взагалі якесь відношення до Перл та Говарда.
Єдина, хто, здається, не заслуговує на смерть, – це Лорейн, дівчина, що відповідає в фільмі всередині фільму за звук. Вона єдина в цьому фільмі, хто потрапляє в ситуації, які, власне, можуть зробити з фільму горор. Вона єдина, хто відчуває страх та страждає під час цього фільму. Інших смерть знаходить у благословенному стані нерозуміння що взагалі зараз відбувається. Саме Лорейн мала б бути справжньою фінальною дівчиною фільму в класичному горорі 70-х. В історичному контексті , тому що вона вона єдина серед жінок не займається сексом в фільмі, але й в новому контексті теж, тому що вона переосмислює під час зйомок своє ставлення до порно від репресованого до звільняючого й хоче знятися в ньому. Втім, в фіналі вона і поводиться як героїня 70-х. Вірніше, вона поводиться вже як кінознавча концепція, а не героїня фільму опису. І, власне, вона реалізується як «фінальна дівчина» у класичному сенсі у найбільш абсурдно смішній сцені фільму – очевидному чорному жарті, після якого ми нарешті повністю переходимо до справжньої фінальної дівчини, героїні Мії Гот, Максін.
Максін є дуже цікавою героїнею. Спочатку вона здається дещо типовою для наших часів заміною з жертв, що вижили, 70-х на тріумфуючих феміністських героїнь сьогодення. Але вона взагалі не має проблем з виживанням як таким. За канонами 70-х вона є майже відсутнім персонажем. Вона привид із майбутнього, який ходить по класичному слешеру 70-х і нечасто втручається в перебіг подій. Тому її найбільш активне залучення, а мова про фінал, – це вихід за межі стандартних тропів минулого, тому що як нетипова героїня вона має розібратися із нетиповим вбивцею. Те що обох грає одна й та сама Міа Гот не є якийсь екстракінематографічний реверанс «Психо» (герой Ентоні Перкінса в фільмі перевдягається в свою матір, щоб скоювати вбивства у фільмі, Міа Гот перевдягається в Перл поза фільмом, щоб скоювати вбивства в фільмі). Це есенція фІльму.
Обидві героїні повторюють мантру про те, що вони гідні кращого життя, але в різному часі. Для Перл це краще життя так і не реалізоване, й власне те, що ми бачимо у фільмі є наслідком того як її гіркота перекарбувалася в озлоблення. Секс, насправді, є лише тригером. Тому вона є вбивцею, чиї дії для нас пояснені та навіть деякою мірою раціоналізовані. Для Максін це справа майбутнього, але її затятість в прибиранні перешкод на шляху до успіху врешті-решт робить з неї не повністю привабливу протагоністку. Як і значна кількість сучасних героїв в горорах, вона дуже спокійно вбиває і це її інтенція. Така поведінка є вже більш-менш стандартною для горорів, та й не тільки, сучасності, що вказує, мабуть, на те, що такі фільми значно більше керовані заздалегідь визначеними концепціями, аніж намаганнями показати живих людей в конкретних ситуаціях. Дегуманізація протагонистів в цих ситуаціях є, мабуть, небажаним наслідком можливого їх сприйняття, але вона мала паралелі в фільмах минулого (наприклад, rape-and-revenge фільмах). А от в Х відчуття того, що Максін є інкарнацією Перл, але значно більше готова боротися за своє майбутнє, й зрештою вбивати задля нього, здається більш підготовленим самим фільмом. Звісно, ця нова реінкарнація відбувається вже за тих часів, де існують соціальні двері для втілення бажань про нове життя, тому боротьба Максін вже не потребує таких радикальних вчинків, як в Перл. Однак, є повне враження, що в сіквелі цього фільму, зйомки якого вже розпочалися, двоїста характеризація героїні Мії Гот буде ще більш підсилена.
Однак Х в цілому не сприймається як захоплююче кіно. Це розумний, стилістично консистентний фільм, що переважно заслуговує тих дифирамбів стосовно відтворення атмосфери фільмів 70-х. Ті Вест безумовно знає, що робить і демонстрував це неодноразово. Він знає минуле горору. Людина, яка запросила в перший свій справжній фільм Мері Воронов, акторку більш культову, ніж мейнстримну, говорить дуже багато. Але Х – це занадто прорахований фільм з занадто гарним смаком. Цікаво, що він досить багато та з любов’ю цитує багато класики горору, але в часи свого виходу більшості з тих фільмах відмовлялося в хоч-якому поважному статусі. Це були брудні, маленькі експлуатаційні фільми, яким закидалося те, що вони підживлюються хворобливим інтересом глядацької аудиторії, й цю аудиторію критика тих часів малювала відповідними фарбами. Х –, м’який, комфортабельний фільм, знятий за допомоги трендової студії та приречений на критичну адорацію одразу. При всіх своїх чеснотах, при всій талановитості режисера (який також є сценаристом та монтажером фільму), цей фільм не має в собі життя та є надто зручним, щоб бути тим, чи має бути горор. Навіть його незручності залишаються в респектабельній тональності. Х згоден на деякі перебільшення в кривавих сценах, однак ті зйомки порно, що ми бачимо в фільмі, напевно, є найбільш цнотливими з усіх фільмів про зйомки порно. Не знаючи хто такий Ті Вест, можна було б подумати, що режисер цього фільму є критиком чи кінознавцем, який у дуже розумний, але досить нудний спосіб виклав нам на екрани мисленеву конструкцію, яку так і не зміг оживити.
