Другий горор Зака Креґґера знову обирає своїм середовищем певну соціальну структуру, ітеракції, конфлікти й, важливіше за все – таємні надбудови чи, скоріше, підбудови якої надають їй неочікуваних використань, викривляють її та перетворюють на оселю, де зло почувається як вдома. При такому описі є менш дивним, що Креґґер вже вдруге витримує свій фільм у тоні похмурого, іноді моторошного, але анекдоту. “Зброя” розповідає про ціле містечко в штаті Пенсильванія, де однієї ночі 17 дітей з одного класу прокинулися та вибігли з свого будинку, розтавивши руки, щоб ніколи не повернутися додому.
“Зброя” наче запрошує думати про нього як про фільм, що адресує до суспільних больових точок. Ставлячи в центрі себе таємницю – зникнення 17 дітей з одного класу – він розподіляє нарацію на глави, героями яких стають не тільки конкретні люди, а й представники інституцій або груп, які формують та встановлюють межі соціального світу для зниклих. “Зброя” розгортається як нелінійна розповідь через окремі, але пов’язані між собою історії Вчительки, Батька, Директора школи, Поліцейського, Злочинця та Учня. Навіть якщо така їх характеризація не спадає на думку, то мені здається, глядачі все одно автоматично підлаштовуються сприймати фільм у соціальних категоріях, більше або менше розуміючи, що він пропонує не ізольовану структуру, а відкриту. І власне, те, що це історія про соціальний організм може свідчити його пряма репрезентація. Це дерево у власності його головної антагоністки, де окремі гілки очевидно очевидно представляють окремих людей.
Цікаво, що “Зброя” починає з видалення цілого місяця після зникнення дітей. Глядачі поставлені перед певною ситуацією, яка виглядає дивно: всі, крім одного, діти в класі зникли, розслідування не схоже, що продовжується, батьки дітей усамітнилися на своїх роботах та у своїх будинках, й лише під час шкільних зборів, де спеціалісти мають пояснити їм “що їм треба відчувати”, можуть перетворитися на слабку подобу юрби, яка хоче когось повісити – у даному випадку вчительку цього класу. Отже місто за місяць після події, яка претендує на сенсацію, трагедію та загадку національного масштабу, фактично повернулося до свого звичного життя, якщо не зважати на незадоволеність окремих мешканців. Ця початкова диспозиція не виглядає дуже правдоподібно і в цілому і в деталях, тобто вона виглядає чітерською, але їй надто легко знайти антиподів, яких достатньо розсипано по всьому американському кіну, де часто культивуються зворотні риси соціуму та окремих персонажів. Можна запросто уявити собі фільм, де за той самий місяць фільм буде експлуатувати як травми батьків, які втратили дітей, так і їх незламність у спробах розкрити таємницю їх зникнення, додаючи до цього гучний медіа-шум й мурашину діяльність (теж незламних) правоохоронних органів представлених у особі якогось змученого особистими проблемами, але впертого інспектора з обличчям Г’ю Джекмана (він просто звик шукати дітей). (У “реалістичній” моделі дітей би знайшли, напевно, досить швидко через існування камер в інших будинках на їх шляху). У таких фільмах, та й не тільки в таких, є дуже багато самопропагувальних буцімто рис начебто американського національного характеру, які вже давно сприймаються як жанрові норми американського кіно, такі самі чітерські. Тим, що “Зброя” викидає все це фактично на смітник, напевно, просто демонструється, що ми в оповідальній моделі, яка так само не претендує на правдоподібність, як і зворотна їй, але радикально змінює тональність, яка потім виявляється близькою до сатиричної. Коли стрічці необхідно повертатися у той пропущений період впродовж різних новел, “Зброя” поглиблює враження, що робить це під примусом сучасних вимог до побудови наративу сучасного фільму, де треба надавати реалістичні мотивації.
Зміст “Зброї” нагадує досить конвенційний горор, але дедалі більше нагадую пародію на нього. Конвенційний горор задовільнився б лінійним розвитком подій, в якому половина героїв “Зброї” просто була б не потрібна: в одній сюжетній лінії Дитина б потерпала від Відьми, в паралельній – Батько та Вчителька героїчно йшли їй на порятунок. Фільм Креґґера витрачає півтори години часу на персонажів, які майже не мають впливу на фінальний підсумок фільму, за який переважно відповідає герой останньої новели. Хоча Вчителька, Батько, Злочинець та Поліцейській зрештою потрапляють до локації розв’язки фільму, “Зброя” відмовляє їм у дієвій участі у фінальному двобої, в якому мають зійтися фігура авторитету та її зловісний двійник. Натомість вони зайняті тим, що вбивають один одного, що якраз нормально для сатири про дисфункціональне суспільство, представниками якого вони і, як виходить, є. Хоча на це можна зауважити, що хаотична діяльність цих персонажів створює зрештою тиск на антагоністку, фільм намагається бути уникливим та не розкривати її мотивації.
Тобто “Зброю” досить легко охарактеризувати як соціальну комедію та страшну казку, але про що це фільм? Тут починаються проблеми, тому що в сучасній інтерпретаційній матриці, як глядацькій так і критичній, існує потреба у конкретному визначенні, а фільм або чинить цьому спротив, багато не пояснюючи експліцитно й разом з тим не завжди здається достатньо консистентним, щоб його можна було пояснити через один знаменник. До того ж, різноманітні знаки, символи та загадкові образи збільшують спроби прочитати таємні, приховані сенси “закладені автором” фільму саме через них, застосовуючі способи езотеричних теорій та практик. Через знак надто схожий на символ Анонімних Алкоголіків вже на титрі назви фільму його треба розуміти в контексті залежностей – як вад, що впливають на функціонування соціальних організмів? Тим більше, ті чи інші проблеми залежностей наявні у фільмі та прямо впливають на розвиток подій. Чи це алегорія шкільних стрілянин? Саме тому назва? Саме це значить примарний автомат у сні Арчера? А що значить 2:17? Яке таємне значення шістки та знаку трикутника на дзвіночку Гледіс?
Деякі з цих таємниць, щоправда, не є таємницями та пояснюються самим режисером (як час 2:17, взятий з кінґівського “Сяйва”). Іншим, напевно, не треба шукати глибоке метафоричне значення, як завислому у повітрі автомату, й намагатися пояснити ним весь фільм. Цей останній з’являється у сні, яких у цьому фільмі два (Вчительки й Батька) й в обидвох героям даються конкретні і правдиві підказки щодо природи зникнення дітей та тих, хто за цим стоїть, наче стомлений своїми безпорадними героями сценарист санкціонує в цих епізодах позафільмове втручання в їх життя, щоб пояснити цим бідосям на що їм треба звернути увагу та що робити далі. З огляду на ці епізоди можна навіть придумати більш елегантне формулювання, ніж просто фільм про дисфункціональне суспільство. “Зброя” – це фільм, який показує життя американського містечка як колективний сон, несвідому діяльність, й тільки уві сні його мешканці можуть побачити справжню картину світу. До цих двох епізодів тоді треба додати й видіння Злочинця, який хоча і не спить, але в зміненому стані свідомості.
Майже все, що було написано вище стосується, так би мовити, реакції на імпульс, яким є зникнення дітей, й на яку фільм витрачає більшість свого хронометражу. Але якщо все-таки маркетинг фільму та критика ставлять на фільмі тег “горор”, то він зазвичай запрошує поміркувати над тим, яким тут є його об’єкт. Фільм може і не мати традиційного монстра-антагоніста на кшталт вампіра чи зомбі, примари чи атомного мутанта, а бути певним уявленням, навіть хибним, своїх героїв й взагалі бути відсутнім. Монстр “Зброї”, можна сказати, цілком традиційний і розповсюджений, хоча оскільки герої фільму є далеко не завжди привабливими, він не є завжди таким вже й страшним. Це просто стара жінка (про розповсюдженість старої людини у якості об’єкту жаху є трохи в тексті про “Субстанцію”), персонажа якої прикрашено цікавими дрібничками, яку споряджено набором надприродних приблуд, але сутність якої принципово не вирізняється від інших таких самих, найголовніша цікавість в пересічних жертвах у яких – в їх життєвих силах.
Кілька наче випадкових епізодів у фільмі догідливо підкладають у кадр образи та слова, пов’язані з паразитуванням. Власне, паразит є негативно забарвленим словом хіба що у соціальному сенсі, причому його використання утворює одразу і поняття норми і поняття девіації. Втім, оскільки “Зброя” є сатиричним кіном, то його норма сама трохи схиблена. Вірніше, глядачам залишається самим вирішити – чи є “нормою” все, що цей фільм демонструє включно з залежностями персонажів, їх егоїзмом та небажанням допомагати іншим, агресією, буллінгом в школі тощо, або все-таки відхиленням від ідеалу цієї “норми”. Напевно, я думаю, буде коректнішим бачити “Зброю” фільмом про слабкий суспільний організм, до якого паразит може отримати досить легкий доступ.
Тобто “Зброю”, в цілому, можна описати як поєднання сатири, яка ставить під сумнів ефективність та доцільність поєднання соціальної системи та її мешканців, демонструючи розлади впродовж їх функціонування, та досить традиційного горору, який не ставить під сумнів цю систему. Можна сказати, головний монстр фільму весь час чекає супротивника, який би уособлював цінності суспільства, але він ніяк не приходить. І це одночасне існування в двох системах побудови має здатність серйозно спантеличувати. Принаймні мене, хоча я бачу, що типова критика про цей фільм або намагається пристати до легких рішень або заповнити простір інтелектуальним наповнювачем згідно типового профілю читачів видання. Тобто врешті-решт, “Зброя” – це композитний фільм, який поєднує різні концептуальні блоки горорів (а значить і певних ментальних систем, що їх створили) аби отримати привабливу для споглядання, однак непридатну для життя будівлю. Як і фільми братів Філліппу, це фільм періоду корозії жанру – зазвичай, найуспішніший у грошовому еквиваленті і найбільш придатний для сиквелізації. Він також є дуже цікавим періодом, оскільки він свідчить про те, що, можливо, з уламків старих парадигм вибудовується нова.
