Здавалося б, формат found-footage горору, тобто знайдених плівок та імітацій справжньої документації, давно стерся до клішованості та не може запропонувати глядачу нічого нового. Що найбільш його новаторська та цікава фаза закінчилася близько 2013-2014 років. Один з останніх сплесків інтересу до формату можна згадати під час першого локдауну в 2020 році, коли вийшло декілька статей щодо «Антруму» з заголовками на кшталт «ви думали, що цьому форматові більше нічого запропонувати? Ви помилилися». Й, чесно кажучи, ні, саме з цим фільмом глядачі не помилилися, адораційні статті щодо якого були чи результатом невігластва чи частиною маркетингу фільму.
Але в цілому формат далекий від того, щоб сконати. Як не дивно, в останні роки він знаходиться чи не в найбільшому своєму розквіті, принаймні кількісно. Звісно, через переважання епілепсійних технічних характеристик операторської роботи він міг тільки на короткий час і тільки в окремих роботах стати частиною справді мейнстримної кінокультури. Якщо вийти за межі «Відьми з Блер», «Монстро» та «Паранормальної реальності», то псевдодокументальних горорів, однаково відомих всім, майже не знайти. І зрозуміло, що час трендовості формату закінчився. Його місце зайняли фільми, що апелюють до зовсім іншої чутливості та естетичних вподобань глядача. Але сама кількість фільмів такого напрямку неодмінно призводить до появи серед них чогось цікавого. І цього року саме цей фільм та, до деякої міри, тайванський «Спів» (Incantation), цілком підходять до означення “чогось цікавого”.
«Смертельний стрім» цікавий як сучасна мутація. Це результат розвитку found footage, якийсь в одну чудову мить для себе усвідомив, що живе в іншу епоху – онлайну та соцмережей. Власне, технічно це вже не «знайдені плівки», тому що їх вже не треба знаходити десь у лісі чи закинутому підвали й попереджати глядача перед фільмом, що те що він побачить – то все, що залишилося від горезвісних шукачів паранормальних пригод. Передумова цього фільму в тому, що ми побачимо живий стрім у виконанні головного героя, ютубера, котрий зважився провести ніч в маєтку, де на п’ять кімнат за 150 років існування будинку було зафіксовано 12 смертей й безліч випадків надприродних явищ загрозливого типу. Тобто запис, який ми побачимо у вигляді фільму, ніколи не губився. У всесвіту фільму його дивляться наживо тисячі людей.
Отже, цей фільм ближче до останньої трендової ітерації нашого формату – «екранного життя», де фільм реалізується майже повністю через те, що ми можемо побачити на екрані пристрою. Він ближче до «Лігва» (Den, 2013), «Прибрати з друзів» (Unfriended, 2014), «Камера» (Cam, 2018), «Гост» (Host, 2020), які демонізували чати та сайти дарквебу, фейсбук, порно-вебчати та Зум, відповідно. «Смертельний стрім» додає до них платформи з можливістю стрімінгу наживо й долучає необхідний інтерактивний елемент. Наш герой не тільки стрімить своє шоу із будинку з привидами, а й одразу отримує фідбек у вигляді коментарів чи навіть відеокоментарів, підписників, які йому допомогають, заважають чи їм просто тут кортить написати який ж він ідіот.
Це результат також і змістовної корозії формату, після того як він пішов онлайн та в соцмережі. Тег «комедія» «Смертельного стріму» майже прямо каже, що перед нами сатира й не бариться визначити її напрям. Вже під час титрів наш герой виниряє з баку сміття й запрошує до свого шоу. Шон Радді монетизує себе як посміховисько, реалізуючи онлайн свої найбільші страхи – його спускають в надувному човні по порогах гірської річки (Baby Moses challenge), перевозять через мексиканський кордон в багажнику автівки, він провокує поліцейських та втікає від них і так далі. Під час одного зі своїх шоу він заходить надто далеко (як саме, нам довго не пояснюють), після чого йому роблять щось на кшталт кенселу: Шон забанений на платформах та втрачає спонсорів. Після піврічного бану та публічного вибачення за свою поведінку Шон повертається й оголошує виклик своєму останньому страху – привидам.
Для горору та особливо для квазі-документалістики Шон взагалі не дуже типовий герой. Він порушує чи не головну заповідь героїв такого формату, задача яких була знімати, а не лізти в екран та ще й невпинно говорити в нього. На відміну від досить тихих попередників, Шон – це галасливий придурок, який не тільки знімає, а й, завдяки інтерактивності своєї діяльності, дуже багато розмовляє та спілкується з аудиторією. Він повинен робити шоу й піде на майже все для збільшення аудиторії стріму. Його останній стрім, як було зазначено, відбувається з будинку з привидами, де Шон вже на початку шоу зачиняє себе в будинку, викидаючи ключа, та розставляє вебкамери з датчиками руху у кожній кімнаті двоповерхової дерев’яної будівлі 19 століття. Останнє, насправді, дуже типовий прийом для found footage про команду дослідників в будинку з привидами, яких було безліч, починаючи десь з «Шукачів могил» (Grave Encounters, 2011), де, до речі, теж йшла мова про зйомки шоу, але для реаліті-тв.
За умовами спонсорського контракту Шон має перевіряти всі можливі випадки діяльності привидів. Швидко з’ясовується, що він не дуже готовий до цього, а привиди будинку дочекатися не могли коли вже до них прийдуть з візитом. Але аудиторія не тільки коментує факапи чи досягнення героя, а й працює тут як нагадувач того, що Шон це робить за гроші. Тому Шон змушений йти назустріч привидам та підкорятися необхідності підтримувати інтерес аудиторії впродовж всього шоу.
Навіть на цих елементах фільм вже здатний протриматися при достатній енергійності та можливостях урізноманітнити події. З енергією в пари дебютантів режисера та режисерки Джозефа (він і грає Шона) та Ванесси Вінтер все в порядку і вона не перетворює фільм на хаос. Свої правила фільм пише фактично вже по ходу шоу через головного героя, який представляє кожну кімнату будинку, розповідаючи її історію, та встановлюючи там камеру. Вони не будуть змінюватися, ніби ставши технологічною оповідальною рамкою фільму, й ця незмінність дуже допомогає “Смертельному стріму”, оскільки його зміст швидко ставить нас перед фактом, що ми, власне, не в класичному фільму про будинок з привидами.
«Смертельний стрім» вже дали багато означень, цей фільм сприяє цьому, але найбільш влучним, мабуть, було «Зловісні мерці для покоління X». Якщо починається він як міцно закріплений за 2022 роком фільм, то чим далі, тим більше в нього виявляється смаку до кітчовості 80-х, до гротескних аналогових спецефектів та якраз до того типу перебільшень, які були, та й досі є, характерні для Сема Реймі, режисера трилогії «Зловісних мерців». Стрічці швидко набридає ідея безтілесних привидів, й ми переходимо до досить кривавої комедії, де страшне та смішне, однак, розділені – до них відносяться однаково серйозно. А наш Шон виявляє найбільше вправності в режимі Еша – головного героя трилогії, яка пройшла дивний шлях від хардкорного, досить похмурого горору в першій частині до веселої комедії в третій. У фільмі багато омажів, причому саме фільмам тих режисерів, для яких перебільшення є улюбленою рисою (Верхувен, Пітер Джексон), але, здається , «Смертельний стрім» найбільше схожий на другу частину трилогії Реймі, де гумор був смішним, а горор моторошним. В Джозефа Вінтера, який грає Шона, немає такого хисту до фізичної комедії як в Брюса Кемпбела, який грав Еша, але порівняння буде несправедливим з будь-ким – якщо обмежитися тільки реєстром чорногуморного слепстіку, Кемпбелл є актором калібру Хоакіна Фенікса
Але ця постійна мандрівка із гарного смаку в поганий у досить швидкому темпі – мабуть, єдине, де фільм хоче бути непослідовним. Як і візуальні принципи оповіді, зміст фільму є послідовним вирішенням своєї теми й в цілому є доволі дотепним. Тут не треба складної історії, але приємно, що фільм не просто нанизує жарти на стандартний фільм про будинок з привидами (мерцями, демонами та іншими потойбічними потворами). Його історія передбачає саме цей сеттінг та саме цього героя. Чого найбільше не вистачає привидам в закинутому як 70 років будинку? Звісно, що аудиторії. Тому популярний влогер для них є найбільш ласим шматком. Але наші непривабливі антагонисти фільму давно не брали участь в гонитві за популярністю, й взагалі не для того Шон ростив квіточку своєї багатотисячної аудиторії, щоб її зірвали якісь зловісні мерці. Може, він трохи недоумкуватий, але як змусити глядача натиснути Subscribe знає.
