Напевно, це найсмішніший християнський горор останніх років. Він має свіжу для кіно, нахабну і абсурдну ідею, але поводиться з нею як найманий вбивця з альцгемером, то забуваючи хто його жертва, то що треба з нею робити, тому, крім рідкісних миттєвостей повернення пам’яті і надійного понятійного апарату, займається бозна чим. Фільм Майка Могана з Сідні Свіні в головній ролі розповідає про американську чорницю в італійському монастирю/госпісу, яка дізнається, що є вагітною, будучи переконаною, що є незайманою. І це гарна ідея. Більш того, це лише половина ідеї цього фільму, бо зрештою глядачам треба роз’яснити чи це сталося, як це сталося і чому це сталося. Пояснення, на відміну від всього іншого у фільмі, не розчаровує. Далі "Проклята діва / Immaculate (2024)"
Цей аргентинський фільм, який вже можна назвати подією в горорі 2023 року, не зовсім впав з неба. Його режисер, Деміен Рунья звернув на себе увагу шість років тому “Нажаханими” (Aterrados, 2017), який виглядав дивним коктейлем з елементів, що в американському горорі в більшості випадків разом не зустрічаються. Новий його фільм, цьогорічний переможець одного з головних жанрових фестивалів світу в Сіджесі (Сіджасі), власне, є таким самим незвичайним міксом інгредієнтів, що зазвичай зберігаються в різних субжанрових шухлядках. Однак, це лише один спосіб дивитися на нього. Далі "Коли зло ховається / Cuando acecha la maldad (2023)"
Фільми на кшталт “Підхожої плоті” часто називають оммажами, але стрічка Джо Лінча є дещо більшим, ніж любовним листом до горорів 80-х. Він докладає значно більше зусиль, щоб виглядати фільмом режисера, який раптом перестрибнув з 1990 в 2023 рік і отримав змогу зняти приблизно те саме, що й 30 років тому. Ідентифікувати цього режисера, до того ж, нескладно. Це Стюарт Гордон, режисер найбільш відомий цілою серією екранизацій Говарда Лавкрафта, більшу частину яких він зняв в 80-х і на початку 90-х. Далі " Підхожа плоть / Suitable Flesh (2023)"
Тексти про подібні фільми є цікавими вправами. Хоча відгук на фільм є лише структурованими (або ні) враженнями, іноді схованими під маскою об’єктивності, в його основі є текст, яким би шляхом це враження не вирвалося в публічний простір та на яку платформу. “Ніхто тебе не врятує” позбавлений тексту – принаймні того, що промовляють герої, оскільки в цьому фільмі фактично не має жодного слова, яке промовила б людина. Далі "Ніхто тебе не врятує / No One Will Save You (2023)"
Сприйняття дебюту братів Філіппу здається дещо аномальним в цьогорічному горорі. Від подібних фільмів американська критика зрідка втрачає розум в останні роки, проголошуючи який-небудь фільм новим свіжим словом в жанрі. В фаворі з середини 2010-х років в мейнстримної критики зазвичай щось більш інтелектуалізоване і повільне й часто з брендом прокатника, а тепер і продакшн-компанії А24. В “Говори до мене” є тільки останнє, втім цього, здається, вистачило для щоб накачати повітря в трьох надувних китів успішності фільму — високих критичних і глядацьких рейтингів й досить успішного прокату фільму. Далі "Говори до мене / Talk to Me (2022)"
Молодий, енергійний румунський іммігрант на ім’я Дракула вирушає в Англію, де сподівається стати повноправним членом тамтешнього суспільства і користуватися усіма привілеями чоловіків вікторіанської епохи. Але на борту корабля його бачать як чужака — його бояться та зневажають через його погану англійську, яку він чесно намагається вчити, але ж вона складна! Команда відбирає в нього бутерброди, що він наробив собі в дорогу, й усіляко над ним знущається. Дракула не такий як всі, й це тільки посилює до нього ворожість інших. Його тримають в трюмі та не дають виходити вдень на палубу. Ненависть інших згодом переходить від слів та плювків до дій, і Дракула має довести своє право на життя та майбутнє щастя. Далі "Остання подорож “Деметри” / The Last Voyage of the Demeter (2023)"
“Астрал: червоні двері” видається цікавим, здається, лише у контексті того як змінювалася концепція горор-франшизи з часом. Особливо через те, що творці “Астралу” Лі Уеннел та Джеймс Ван є центральними фігурами в серіалізації мейнстримного, прокатного й досить високобюджетного горору останніх двадцять років. Як окремий фільм це болюче посередня стрічка — з одного боку захищена високопрофесійним середовищем всіх причетних до неї від жалюгідної безпомічності виконання, а з другого — скерована на [високопрофесійне] повторення заяложених тропів. А от як п’ята стрічка в франшизі, яка сконструйована за трендовими правилами, вона цікава. Перш за всим, що є спробою повернутися до традиційного поводження горор-серій, в яких сиквел був продовженням історії минулої частини. Далі "Астрал: червоні двері / Insidious: The Red Door (2023)"