Фільми про екзорцизм завжди були трохи приреченими. Рано чи пізно, але виявиться, що демони справжні, й ним має протистояти необорна сила Ісуса та його скромні слуги, тобто священники. Якщо фільми демонструють реальність, в якій священики борються не з фантомами в своїй чи чужій голові, а з реальним злом, їм так чи інакше доведеться бути апологетичними до церкви також. З цієї точки зору «Екзорцист Ватикану» є чи не найбільш католицьким фільмом з християнських горорів за останні десятиліття. Без давніх гріхів церкви тут, безперечно, а як можна зараз без них, не обійдеться, але тут же є чудове виправдування: то все диявол. Дуже жаль. Особливо тому, що фільм з такою оригінальною назвою (дослівно “Папський екзорцист”) мав прекрасні можливості розповісти нарешті щось оригінальне. Не знаючи про що фільм та кому він присвячений, можна було б навіть подумати, що Рассел Кроу у ролі екзорциста буде виганяти демонів з самого папи Римського. Однак, на жаль, це видовище сприймає себе набагато серйозніше.
Отже, це фільм про екзорцизм. Іншими словами – фільм про дорослого дядечку та прив’язаної до ліжка дитини, про що трохи детальніше говорилося в “Здобич для диявола”. Зрозуміло, що мова тут не йде про “Дияволів” Кена Рассела, а про кліше голівудського жанрового виробництва, але те, що мейнстрімний горор вже з 70-х наполягає саме на такій іконографії, змушує замислитися над нею як для відчайдушним таємним сигналом щодо розповсюдженої педофілії серед служителів церкви. В фільмах, однак, священники завжди чисті у думках й зайняті виключно божою справою. На цей раз, до речі, одержимим буде не більш розповсюджена дівчинка, а хлопчик. Він, разом з мамою та сестрою, приїздить зі своєї американської батьківщини в старовинне покинуте абатство в Іспанії, що дісталося їм в спадок від тата, котрий загинув рік тому. Трохи дивна ситуація, але кращої не придумали. Мама планує зробити тут ремонт та продати все разом, але робочі десь в підвалах дуже скоро знаходять, з летальними для себе наслідками, давнє зло, яке дуже швидко захоплює її сина та вимагає у всіх навколо священника 100 рівня. Медицина швидко вибуває з гри, й місцевий священик робить запит вислати спеціаліста якраз 100 рівня, бо інший демону не потрібен. І в Іспанію прибуває Рассел Кроу.
Його прототипом є легендарна фігура Габріеле Аморта, екзорциста римського діоцезу, що автоматично робило його безпосереднім босом папу Римського, оскільки ця територіальна одиниця у католицькій церкві традиційно підпорядковується саме голові всього католицького світу. Аморт займав цю посаду з 1986 по 2000 рік й був дуже зайнятий у цей період. Наприклад, заснував Міжнародну асоціацію екзорцистів і провів тисячі екзорцизмів. Взагалі сам Аморт в кінці свого життя стверджував, що за життя провів 160 тисяч екзорцизмів. Це значить, що з моменту його посвячення в 1954 році до цих слів в 2013, він проводив 7,42 екзорцизмів на день. Вочевидь, більшість з них були дуже короткими та простими, але навіть враховуючи це можна запідозрити, що він виганяв демонів з кожної чашки кави, яку збирався випити, та з кожного стільця, на який сідав. В фільмі його персону намагаються пом’якшити, стверджуючи, що Аморт спрямовує до лікарів 98 відсотків випадків, з якими стикається. Ця інформація не стосується справжнього Аморта, оскільки б тоді за життя він стикався з приблизно 20 мільйонами випадків одержимостей. Зрозуміло, що навіть на найлегендарніший легендарності та міцному здоров’ї стільки не набереш – просто не вистачить часу. Тобто, справжній екзорцист був куди більш гардкорною фігурою. Аморт вважав, що йога – це диявольське зайняття, а книги про Гаррі Поттера спрямовують вас до зла. Отже, правдиво підійти до його фігури у мейнстримному горорі було неможливо, тому ще це вкрай неприбуткова ідея. Краще вже тоді не знімати про нього фільм.
Тому в Іспанію прибуває досить плюшевий Рассел Кроу, який любить і пожартувати і хильнути трохи віскі з фляжки, захованої десь у глибині його ряси. Коли він розсікає Римом, а потім Іспанією у капелюсі на своїй незмінній «Веспі», він страшенно схожий на Шуфутинського, й навіть в якийсь момент у фільмі наступає момент істинного жаху, коли здається, що сеанс екзорцизму буде складатися з виконання ним шансонів. Зрозуміло, що їх не витримає жодний демон, але й непереливки доведеться й глядачу. На превелике щастя, однак, коли герой Кроу знімає капелюха, то стає цілком схожим на себе останніх декількох років. Може, він навіть не проти і йоги, щоправда стосовно цього предмету він не має нагоди висловитися у фільмі.
“Екзорцист Ватикану” трохи піднімає ставки прийомом “це не просто випадок одержимості, це щось значно більше”. Насправді, засилає Рассела Кроу вихвалятися своїм італійським акцентом в Іспанію в фільмі сам папа Римський. Він дізнається про цей випадок одержимості, й той його сильно бентежить, оскільки це абатство має похмуру історію відносин з Ватиканом. Його побоювання навіть будуть віддзеркалюватися на його самопочутті. Коли в Іспанії події будуть розгортатися від поганого до гіршого, папа тяжко захворіє та навіть почне блювати кров’ю на своїх підлеглих, позначаючи цим кульмінаційний момент фільму, коли здаватиметься, що все вже втрачено – певен, що це перший фільм в історії кіно, де папа Римський робить щось подібне. Така честь, враховуючи те, що у фільмі йде 1987 рік, випала Іоанну Павлу II.
Але таке підняття ставок не дає фільму багато. Звісно, дає трохи більше колоритних декорацій, трохи більше спецефектів у заключній фазі фільму, але не набагато більше. Однак у якості побічного продукту збільшення масштабу історії в фільмі у ньому є цікаві ідеї. Звісно, центральну сюжетну ідею цього пекельного заговору, в який потрапляє герой Кроу, розповідати не варто (бо що залишиться від фільму), але цілком можна сказати, що він стає героєм історії якій вже більше 500 років. Більше того, як з’ясовує екзорцист, досить помітна частина історії католицької церкви була насправді скерована прямо з християнського пекла. І це частина історії церкві, якою вона, зрозуміло, не пишається сьогодні. Ідея, насправді, настільки католицька, що дивно, що церква ніколи не користувалася чимось подібним, пояснюючи свої нелюдські факапи саме впливом сатани. То були не вони, то диявол на них впливав.
Питання інтеракції між обидвома сторонами добра та зла вирішено теж досить звично, але з цікавою девіацією. Демон всередині хлопчика безперечно знає все про екзорциста та його місцевого помічника батька Езкібеля (Деніел Зовато), тому тисне на почуття провини за ранішні гріхі. Це типова стратегія демонів в фільмах, присвячених екзорцизмам. Однак, герой Рассела Кроу звідкілясь знає про цю добру голлівудську традицію, тому наполягає на тому, що перед екзорцизмом священик має сповідатися, і після цього незаплямований гріхом, наче щойно хрещене немовля, може вступати в двобій з нечистим. Це схоже на аналог сцен в фільмах, коли герої прямують в душ перед сексом. Але в “Екзорцисті Ватикану” є майже твіст! Як не мий під духовним душем сповіді гріхи, відчуття провини за них може залишитися. І знаючи про це, демон може отримати перевагу. З цією проблемою герой Кроу та його місцевий помічник батько Езкібель (Деніел Зоватто) стикаються після першого програного раунду хлопчику прив’язаному до ліжка, в якому сидить зловісний демон. Навіть помиті перед сексом.
В абатстві на цьому етапі фільму повноцінний гармидер: мати хлопчика у відчаї, робочі втекли хто куди, донька зняла навушники та припинила слухати гіти 80-х, а в молодого помічника батька Екзібеля вже не вистачає значної частини вуха, відкушеного сатанинською силою. В цей момент дуже дуболомний “Екзорцист Ватикану” майже зустрічається з тим що сам створив парадокс: навіщо відпускати священнику гріхи перед екзорцизмом, якщо важливі, насправді, не стерті записи в його книзі гріхів на небесах, а його внутрішнє ставлення до своїх дій в минулому? Фільм розділив на декілька хвилин відпущення гріхів церквою та відчуття провини, але треба віддати йому належне як він його вирішив. Священик має повторити акт відпущення гріхів нашому екзорцисту, але тепер з відчуттям, більш повільно та урочисто сказати слова й ніяка провина того більше не турбуватиме. Отже, фільм видає, що проблема не концептуальна, а просто у енергійності ментального миття екзорцисту. Щоправда, у фільмі демон все одно буде тиснути саме на ці гріхи, але такої, як раніше, переваги вже не здобуде.
Втім, всі ці риси є більш декоративним заграванням, ніж якимось якісним оновленням теми, хоча цікаво, що тут, як і в “Здобичі для диявола”, в фільм вкрадається підозрілий психологізм. В цілому це фільм, який не прагне до того, щоб справді представити щось нове. Навіть претензії на сиквел також вже можна назвати цілком звичною рисою таких фільмів. Навіть якщо “Здобич для диявола” вже зробив достатню підготовку, щоб повторювати себе знову та знову, то фільму з Расселом Кроу в ролі легендарного екзорциста сам бог велів. Цікаво, що фільм навіть вказує конкретну кількість можливих сиквелів – 199. Не таке вже велике число фільмів про людину, яка стверджувала , що провела 160 000 екзорцизмів. Расселу Кроу доведеться тяжко, але акторам, що грають таких діяльних осіб, теж треба нести свій хрест.
