«Здобич диявола» – вже другий фільм про екзорцизм в кар’єрі режисера Деніела Штамма. Перший, досить вдалий «Останній екзорцизм», хоч був знятий у трендовій тоді стилістиці псевдо-документального фільму, не виходив за межі, встановлені правилами цього субжанру християнського горору. Новий якраз є досить посереднім фільмом, однак це набагато більше амбітна спроба: зробити гендерне оновлення у типі фільмів, в яких героями-екзорцистами були тільки чоловіки, та створити щось на кшталт поєднання спортивного фільму та історію походження супергероя. Тобто, треба визнати, це фільм із свіжими ідеями.
За останні десятиліття була достатня кількість жанрового кіно в центрі якого демони, ангели чи Роберт Ленгдон, що в цілковито мультиплексному форматі брали участь у чомусь на кшталт рестлерського матчу вселенського масштабу за людські душі. Християнська розстановка сторін дуже цьому сприяє. Тут визначені добро та зло, й останньому можна цілком легітимно товкти пику без докорів совісті й запрошувати на ринг допомогу, якщо ти не справляєшся. «Констянтин», наприклад, ідеальний фільм такого різновиду. А от на тему екзорцизму таких фільмів чомусь не було. Вони завжди були схильні до психологізму героїв, намагаючися представити якусь внутрішню боротьбу у головних героїв, у той час як зло, зазвичай у вигляді маленької дівчинки на ліжку, блювало чимось зеленим та бігло сипало прокльонами на давньовавилонській, викриваючи давні гріхи екзорциста.
Це генеалогічну рису рису наслідує й «Здобич для диявола». Його головна героїня, молода жінка ні ім’я Ен має похмуру родинну історію – не тільки тому, що вона виросла в неповній сім’ї, а й тому, що її мати була одержима бісом, котрий іноді захоплював маму всю цілком, й тоді вона просто головою вибивала двері до кімнати з переляканою дівчиною та розчісувала їй волосся, залишаючи половину з них на гребінці. З таким анамнезом нашої героїні, стисло поданого у вступі до фільму, ми переходимо до сучасності, в якому наша героїня вже монахиня, щоправда, працююча. Вона допомагає робити почесну та божу справу – у відповідь на епідемію демонічних одержимостей, яка захопила християнський світ, Ватікан в 2018 році вперше в своїй історії відкрив школи екзорцизму за своїми межами. У одній з таких шкіл й працює наша Ен (Жаклін Байерз).
Цікаво, що до деякої міри інформація про страшну епідемію одержимостей є правдою. Ми живемо в час, коли екзорцизм визнано «індустрією, що переживає бум», цитуючи християнський аналітичний центр Theos зі статті Guardian, яка присвячена якраз інформаційному приводу щодо відкриття Ватиканом курсів екзорцизму, оскільки потреба в них росте експонентно. Це п’ятиденні курси за 300 євро, куди в 2018 році записалося 250 священників, яких за 1 (один) робочий тиждень навчать професійно протистояти бісам, які захоплюють хороших християн, при чому безкоштовно для цих самих християн, що підірве весь заробіток незалежним екзорцистам, які пропонують таку ж послугу приблизно за пів-тисячі євро.
«Здобич для диявола» малює зовсім інший масштаб. Вн є нормальним для жанрового кіно, але треба розуміти, що він має таке ж відношення до реальності як кіно до кінології. Місце дії нашого фільму – це величезний церковний центр в Бостоні, де майбутні христові воїни навчаються як у справжньому університеті: з аудиторію-амфітеатром, професором, бібліотекою й найголовніше одразу мають практику. На одному з поверхів цієї споруди знаходяться пацієнти, яких було доправлено сюди, оскільки медицина, вочевидь, не може вирішити їх проблеми. Важке та неодмінне питання в глядача легального статусу та науково-медичної оцінки таких випадків всього цього покладена, як балкон на каріатиду, лише на одну героїню психологині, але у виконанні найбільш знаної актриси всього фільму Вірджинії Мадсен, яка своїм авторитетом має надавати цьому балагану більш пристойний статус.
Отже, в центрі є цілий поверх з кімнатами по обидва боки від коридору, майже як в лікарні, де тримають людей із своїми демонічними питомцями-паразитами. Вони – матеріал практичного курс для священиків, які навідуються сюди, щоб, напевно, потренуватися, провести цікаві досліди та спостереження над пацієнтами, за яких триває боротьба з силами зла. Фізичні потреби людей, яких там тримають, обслуговують монахині, однією з яких і є наша героїня. І виявляється, що демони так хочуть Ен, що це стає помітно навіть камерам спостереження, коли один з пацієнтів атакує її без всякої провокації збоку дівчини. Священне зібрання цієї поважної інституції після знайомства з записом, на якому зловісний дідусь намагається станцювати з Ен демонічний вальс, вирішує, що демонів цікавить саме вона, тому їй треба навчитися захищатися. Й тому жінка, нечуваний випадок, може ходити на лекції по екзорцизму.
Ен, щоправда, й до цього ходила на ці лекції, однак крім головного професора, отця Квіна (Колін Селмон), ніхто цьому не радів навіть потайки. Тепер вона може відвідувати як теоретичні курси, так і практичні та навіть вивчати інші випадки демонічних одержимостей, навідуючись в бібліотеку. Там вона не тільки читає про історичні випадки з ватиканського архіву, а й через них намагається розкрити таємницю й своєї матері, яка опиралася демону довго й кінець-кінців заподіяла собі смерть, щоб бісове створіння всередині, яке зазіхало на її дочку, нічого не отримало.
Практичні курси, однак, найбільш захоплюючі. Місто, де відбуваються дії фільму – Бостон, й це не викликає посмішку аж допоки ми не перейдемо в своєрідний тестовий підвал, типову локацію для першого випробування героя, де церква тримає 11-річну дівчинку з особливо зловісним демоном всередині. Кімната в нашому підвалі виглядає достатньо типово для фільмів про екзорцизм – напевно, єдиному різновиду фільмів, в яких ліжко грає ще більшу роль, ніж в порно. Причому фільми про екзорцизм обожнюють саме двоспальні ліжка. Зрозуміло, що вони ефектніше літатимуть по кімнаті у кульмінації фільму, на них банально більше місця для того, щоб демони вільніше почувалися, стрибаючі всередині одержимих героїв та героїнь (особливо героїнь), але саме кінематографічна іконографія фільмів про екзорцизм чи не максимально висвітлює всю проблематичність самого цього акту та до яких базових об’єктів він зведений в кіно. Разом з Бостоном як містом дії, батьківщиною газети, що викрила гучний педофільський скандали в католицькій церкві, ця двоспальне ліжко у церковній споруді починає виглядати не дуже обачним кроком.
У цій частині фільму здається, що «Здобич для диявола» малює майже ту саму картину рестлерського матчу: сторони готуються до двобою, тренуються та вигукують перед матчем образливі для суперників прізвиська. І фільм Стамма представляє цей передматчову розстановку досить масштабно. Однак, ні, наш фільм таки наслідує той самий психологізм фільмів про екзорцизм, причому у бажанні виглядати сучасним доходить до майже гротеску. По-перше, він має героїню, а не героя, тобто вже оновлює цей різновид фільмів до гендерних норм сьогодення, але не в церкві. Й наша героїня демонструє свої здібності одразу при лобовому зіткненні з демоном всередині дівчини, тому що бачить в ній не демона, якого треба виганяти, а саме дівчинку. Цей спосіб, революційно новий та прогресивний для екзорцистів-чоловіків, втім, виявляється не доведено перфектним – хоча й демон ніби залишив дівчинку, вона залишається в священній клініці на деякий період, бо може бісове створіння лише відступило, а не було відправлено до пекла.
У цей період фільм-рестлерський-матч та фільм-про-гендерну-та-сучасну-сенситивність майже конфліктують, й приємно, що це усвідомлюють самі герої. В цей час «Здобич для диявола» перетворюється майже спортивне кіно про шалено талановиту гравчиню, чий егоїзм заважає команді, а тренер, тобто отець Квін, проводить з нею постійні бесіди. Командна гра тут, звісно, це об’єднання екзорциста з Ісусом та всім небесним військом для того, щоб подолати демона всередині одержимих. Ен діє майже як бойовий психолог, а не екзорцист, який перш за все має знайти травму, через яку людина впустила в себе демона та вилікувати її. Причому Ен має читерську зброю, яку психолог не має – вона може відпускати гріхи. Псалми, погрожуючи жести та поливання святою водою мають в її способу дії цілком другорядне значення, що, на думку отця Квіна, надто небезпечно (і не канонічно). Це виразно цікава спроба адаптувати християнський горор до сучасної сенситивності, а ще більше – до стереотипу в кульмінаціях фільмів, коли героїв та героїнь благають напружитися з останніх сил та перемогти чи принаймні перешкодити сутністі, що їх захопила, вчинити невимовне – тобто дійти до фіналу не в сценарний спосіб. І вони це роблять.
Хоча такий спосіб дій в «Здобичі для диявола» не видається якимось антихристиянським, насправді, можна зрозуміти й позицію отця Квіна – апелювання до індивідуальності є не зовсім нормальним для релігії, в якій віра в себе, а не в Ісуса є небезпечною гординею. Саме Ісус, керуючи небесними силами, виганяє демона, а не екзорцист, а тим більше не жертва своїми силами. Тобто він є тренером цілої команди з захисників, нападників та воротарів, до якої рекрутують ангелів, архангелів та величезну, дуже професійну армію святих, кожен з яких має свою спеціалізацію та місце на полі бою із силами диявола. І перша з часів Катерини Сієнської жінка-екзорцист всім цим створеним та випестуваним впродовж тисяч років бестіарієм та різноманітним знаряддям фактично нехтує, впевнено крокуючи до кульмінації. Там її особиста історія енергійно та ефектно поєднається з подіями в клініці, сценарист радісно зітхне, зрозумівши, що успішно звів дві сюжетні лінії разом, й час переходити до післямови.
Попри свої ідеї, які, справді, треба назвати незвичним пристосуванням вже існуючих, «Здобич для диявола» застосовує їх у досить посередньо нудний, пристосований до мультиплексного горору в рейтингу PG-13 (тобто демони не матимуть змогу навіть полаятися як слід). Ну й навряд чи варто чекати, попри його досить успішний прокат, що нас чекає сиквел, хоча у разі чого фільм повністю до нього готовий. Героїня може фільм за фільмом перемагати найзловісніших астаротів, що без дозволу заселилися в людей, використовуючи все нові психотехніки. Це фільм, який так сам як і католицизм, адаптує свої вкрай застарілі моделі взаємодії зі світом до сучасності у спосіб, який неодмінно вимагає жертви – відрізання та викидання якоїсь частини від себе. Цілком практичний наслідок «Здобичі для диявола» в тому, що подальші фільми про екзорцим можуть все більше відходити від християнського горору. Вони ніколи не зможуть його полишити, – їм все одно треба залишатися в християнській космології, але не перейматися її канонічним використанням настільки, що від її елементів залишаться лише назви.
