Другий фільм Роуз Ґласс вийшов дивнішим за перший. І це навіть не враховуючи параду лякаючих зачісок, особливо того казна-що, що сконструйоване на голові персонажа Еда Гарріса – все-таки події фільму відбуваються у 1980-і роки десь у глибоких американських нетрях, на що варто зважати. Певний тематичний зв’язок між її фільмами також є. Після “Святої Мод” у фокусі “Любові, брехні та кровопролитті” знову нав’язливі стани і обсесії, які нічим гарним для персонажів закінчитися не можуть. Як моральні історії застереження обидві стрічки, однак, не працюють. І дійсно, якщо ці стани такі погані і деструктивні, б куди простіше було зняти фільм про дідуся, що буде тихо тихо насолоджуватися сонячною погодою, сидячи на лавочці, і щасливо подзьобувати весь фільм галетну печивку. Але ж хто ж це буде дивитися. Як багато інших режисерів і режисерок садистського штибу, Роуз Ґласс, вочевидь, полюбляє дати своїм героям цілий оберемок обсесій, створити їм через це купу проблем і потім трохи помучити. Або навіть не трохи. Вони все одно лише персонажі. До того ж, здається, вона знає для чого. Далі "Любов, брехня та кровопролиття / Love Lies Bleeding (2024)"